Народився 1981 року в місті Звягелі Житомирської області.

41-річний Станіслав Любченко загинув орієнтовно 7–8 березня 2022 року.

Освіта: закінчив вечірню гімназію № 7 у Звягелі. 

Опісля працював на різних роботах, їздив на заробітки. Згодом оселився в Ірпені. Влаштувався прибиральником в одному з комунальних підприємств. Жив у гуртожитку.

«Він був веселий, цікавий. Любив нашого спільного батька Валерія, часто навідував його. Брався за кожну роботу. Станіслав хотів продати житло у Звягелі й купити квартиру в Ірпені, хотів проводити більше часу з донькою. Він не був одружений із її матір’ю. Мріяв, що допоможе дочці здобути освіту, що вони будуть разом», — пригадала Тетяна, зведена сестра загиблого.

Коли почалася повномасштабна війна, Станіслав не виїхав з Ірпеня. Далі працював, поки це було можливо. 6 березня 2022 року рідні втратили з ним зв’язок. 

Любченко отримав тяжкі травми внаслідок обстрілу міста Ірпінь. Він помер у військовому госпіталі орієнтовно 7–8 березня 2022 року.

«У нього була вибухова травма. Лікарі намагалися допомогти, прооперувати, але, на жаль, він помер. Ми не знаємо, де саме його поранили і хто привіз у госпіталь», — розповіла Тетяна, зведена сестра загиблого. 

«Тіло брата зберігали в підвалі військового госпіталю аж до звільнення Київщини у квітні. Потім транспортували в морг Київської обласної лікарні. Матір Станіслава — за кордоном, батько помер. Мама дала довіреність, щоб я могла опізнати, забрати й поховати зведеного брата. Важко описати, що я пережила, коли потрапила в рефрижератор, де були десятки загиблих… Тіло Станіслава було в такому стані, що довелося його кремувати. Я забрала урну з прахом у Звягель. Поховала брата на місцевому кладовищі. Допомогли з цим волонтери, а також фінансово підтримав рідний брат Станіслава, який живе в Ізраїлі», — розповіла Тетяна. 

У загиблого залишилися мама, брат, сестра і донька.