Народився 11 серпня 1959 року в Ірпені.

62-річний Павло Малюк загинув 6 березня 2022 року в Ірпені. 

Освіта: закінчив середню школу № 17 (Ірпінь), Державний університет ім. Тараса Шевченка за спеціальністю «Фізика та астрономія». Утім працював меблярем.

Павло Максимович Малюк мав велике серце і щиру добру натуру. За словами дружини, у мирному житті «хобі» в нього було таке — він умів працювати. Отже, умів робити майже все. Був талановитим меблярем-столяром. У церкві на території Будинку творчості письменників багато чого зроблено руками Павла Малюка. У Державному податковому університеті і на його території чимало корисних речей, починаючи від лавочок і гойдалок, створено руками батька і сина — Павла і Сергія Малюків. 

Із початком великої війни Павло Малюк до церкви і штабу ТрО — на території Будинку творчості письменників — завозив машиною продукти. Коли син Сергій сказав: «Мені потрібен на автомобіль прилад нічного бачення», то батько всіх знайомих в Ірпені напружив — і знайшов таки цей прилад! Дмитро Українець казав: «Дядько Пашо, вас про що не попроси, ви дістаєте». 

Загалом щиросердний Павло Малюк не відмовляв людям в їхніх проханнях. 

Про обставини його загибелі відомо таке.

Син Сергій 5 березня ввечері не повернувся додому. Сім’я дуже занепокоїлась. 6 березня батько з молодшим сином Дмитром (той — за кермом) попрямували автомобілем до Будинку творчості письменників, де був штаб ТрО. А там — уже нікого, штаб перебрався до колишнього табору відпочинку «Ластівка». Евакуювалося також святенництво тамтешньої церкви і люди, які в ній переховувалися. Син і батько проїхали під залізничним мостом над річкою Ірпінь, потрапили на вулицю Мечнікова, заїхали до батькового друга, що не міг ходити, передали сигарети, продукти. Попрямували на вулицю Київську, де міститься ЖК «Мюнхаузен». Дмитро згодом мамі розповів: «Я звернув увагу, що поперек дороги лежить дерево. Гальмую, і в цей момент починають стріляти. Різко нахилився в машині, дивлюсь: пробите скло і куля влучила батькові в область серця — він миттєво помер». Дмитро дивом виповз із машини і втік. Коли прибіг додому, розпачливо видихнув: «Мамо, тата немає. Його вбили». 

Оговтавшись, мати Ольга Миколаївна Малюк тоді сказала синові: «Напевно, треба в поліцію подати заяву, бо це вбивство». Діма побіг у відділення, а там — уже нікого. Зателефонував. Відповіли: «Виходьте на Соборну, 105, і ми разом із вами поїдемо на місце загибелі. Проте ніхто не приїхав. Дмитро повернувся і сказав матері: «Нам треба поїхати на місце загибелі батька». Та обоє розуміли, що це смертельно небезпечно. Тимчасом знову почали обстрілювати і бомбити Ірпінь, цього разу — центральну частину. 

Ольга Миколаївна Малюк дала волю сльозам: убито чоловіка, невідомо, що сталося з сином Сергієм. Ірпінь перетворювався на руїни і згарища. 

7 березня Ольга Малюк із друзями і знайомими евакуювалася через Романівський міст. Звідти волонтери привезли їх в Академмістечко.

Як згодом рідні дізналися, тіло Павла Малюка місцеві прикопали біля будинку, де він загинув. 

Телефонна заява сина Дмитра про загибель батька, певно, спрацювала — 2 квітня він отримав із поліції дзвінок: тіло вашого батька перебуває в морзі обласної лікарні.

11 квітня Малюка Павла Максимовича було поховано на ірпінському кладовищі — серед перших жертв рашистської навали. 

У нього залишилися дружина, молодший син, онуки, сестра та племінники.