Народився 20 жовтня 1937 року в селі Білка Радомишльського району Житомирської області в селянській родині. Був наймолодшим сином. За походженням поляк.

84-річний Адольф Маркевич помер 8 березня 2022 року від стресу, інфаркту чи інсульту, бо залишився в Ірпені сам-один, не дочекавшись сина додому і не знаючи, що з ним сталося: а сина рашисти убили на вулиці.

Освіта: закінчив семирічну школу в селі Білка та курси керівника колективу художньої самодіяльності, добре освоїв гру на баяні.

В Ірпені мешкав із 1990 року.

Працював на різних роботах. На Комарівській меблевій фабриці (Макарівський р-н, Київська обл.). Тривалий час із родиною жив у Туркменській РСР — працював на будівництві газопроводу. На початку 90-х разом із дружиною та сином повернувся в Україну. Але роки життя в Туркменії завжди згадував із теплом.

Одна зі спеціальностей, яку мав, — водій бульдозера. Працював за нею в Києві на будівництві, зокрема, доріг.

Хоча від народження мав фізичну ваду, помітну зовні, але зумів побороти пов’язані з цим психологічні проблеми — був повноцінним членом суспільства, створив сім’ю, користувався авторитетом серед людей.

Був дуже компанійським, легко знаходив товаришів. Любив жарти… Дуже цінував родинні стосунки. Син Ігор у цьому сенсі вдався в батька.

Дружина Адольфа Адольфовича Олена, коли була жива, часто згадувала таке. Живучи в Туркменії й заробляючи чималі гроші, замість того, щоб поїхати відпочити кудись на курорт, вони відпустку майже завжди проводили в селі. Особливо старалися допомогти стареньким батькам Адольфа Адольфовича із сінокосом.

Адольф Адольфович любив бавитися з маленькими дітьми. Завжди старався їх пригостити чимось смачненьким.

Часто згадував випадок, як урятував свого племінника Колю — той дошкільням без дозволу пішов у ліс і заблукав. Його шукали всім селом. Знайшов хлопчика, геть знесиленого і заплаканого, саме Адольф Адольфович.

…Трудовий шлях Адольфа Адольфовича був дуже тривалим. Вийшовши на пенсію, він допомагав сім’ї сина, брався за різний підробіток, зокрема сторожував у різних організаціях.

І навіть коли вже мав проблеми зі здоров’ям (погано бачив), усе ж хотів виконувати хоч якусь роботу по дому. Зранку, щойно вставав, одразу йшов до криниці і приносив відро свіжої води. Казав, що вода з криниці набагато смачніша, ніж із крана… І що цей ритуал — починати день із внесення води до хати — нагадує йому про дитинство…

Похований разом із сином Ігорем 6 травня 2022 року на кладовищі в Ірпені.