Народився 4 серпня 1971 року в с. Білка Радомишльського р-ну Житомирської обл. 

50-річний Ігор Маркевич загинув в Ірпені 6 березня 2022 року.

Освіта: 8 класів школи закінчував у Туркменії — у Шатлику. Пройшов курси газозварників.

Після школи служив у РА, у будівельних військах.

Мешкав в Ірпені з 1990 року. 

Одружився в 1993 році. Мав двох синів та онука. Дідусь був дуже щасливий появі онука. Був люблячим батьком, дідусем та чоловіком.

Ігор працював на різних роботах — на заводі, у лісництві, на будівництві, у приватних фірмах. Спеціальність: газозварник; майстер-деревообробник. 

Працюючи у фірмах і приватно, установлював дерев’яні сходи й бильця у квартирах і будинках. 

Узагалі, роботу з деревом дуже любив. Можливо тому, що народився в поліському краю і в дитинстві багато часу проводив у лісі. 

Дуже любив і вмів збирати гриби. Часто повертався з лісу з повним кошиком білих грибів. Смачно їх готував. Ліс для Ігоря був дорогим серцю. У лісовій місцевості чоловік добре орієнтувався, чудово відчував природу. 

Ігор Адольфович мав багато родичів і старався з усіма підтримувати стосунки. Особливо охоче бавив маленьких дітей. Шанував своїх рідних тіток, двоюрідних братів і сестер. Дуже любив рідне село. 

За своєю натурою був мирною людиною з доброзичливим характером. Але не боявся небезпеки. Боягузом точно не був. Саме тому не виїхав з Ірпеня в перші дні війни. Зміг відправити молодшого сина із сусідами. Сам не поїхав, доглядав свого 85-річного батька Маркевича Адольфа Адольфовича. 

Загинув 6 березня 2022 року біля школи № 1 на пішохідному переході — перехресті вулиць Тургенєвської та 8-го Березня. Отримав несумісні з життям поранення внаслідок мінометного обстрілу. Тіло було забрано через тиждень, і — місяць пошуку по моргах області. 

6 квітня 2022 року кремований на Байковому кладовищі. Прах був відданий рідним на зберігання, щоб можна було поховати разом із батьком після знайдення тіла.

Прах Ігоря похований разом із тілом батька 6 травня 2022 р. на кладовищі в Ірпені.