Василь Мастєров героїчно загинув 12 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій на Сумщині.

Помер від тяжких поранень, отриманих внаслідок влучання ворожого дрону в автомобіль на Сумщині між селами Кияниця та Писарівка, який рухався на стабілізаційний пункт для надання допомоги постраждалим.

Василь народився у 1997 році в селі Острів, що на Білоцерківщині, де проживав до 2018 року. Навчався в місцевій загальноосвітній школі № 1.

Батько був працьовитою та відданою своїй справі людиною. Він усе життя мешкав у селі, працював різноробочим, виконуючи широкий спектр фізичних завдань, та з любов’ю вів власне господарство. Його руки знали справу — від будівельних і ремонтних робіт до догляду за землею й худобою. Він був чудовим майстром, справжнім господарем, який умів забезпечити сім’ю всім необхідним. Його праця була важкою, але наповненою змістом, адже він працював не лише заради хліба насущного, а й з любов’ю до землі та своєї справи.

 Мати все життя працювала для добробуту сім’ї. Проживаючи в селі, вона вела домашнє господарство, дбала про порядок у домі, готувала їжу та доглядала за дітьми. Її день починався рано і закінчувався пізно, адже справ у сільському житті ніколи не бракує. Вона вміла все: і в хаті, і на городі, у господарстві. Її праця була щоденною і нелегкою, але вона виконувала її сумлінно, адже розуміла, що саме на ній тримається родинний побут.

Василь у дитинстві був непосидючим і допитливим, завжди знаходив собі заняття й не міг довго займатися чимось одним. Найбільше любив футбол — ця гра захоплювала його з головою, і він міг проводити на спортивному полі години, відточуючи удари та вигадуючи нові комбінації.

Особливим для нього був час, коли батько вчив його водити автомобіль.

Окрім активного способу життя, йому подобалися комп’ютерні ігри — вони відкривали світ пригод, де можна було проявити кмітливість і швидку реакцію. А взимку він із задоволенням ставав на лижі, насолоджуючись швидкістю та свободою засніжених трас.

 Дитинство було сповнене руху, гри і нових вражень — Вася завжди шукав можливість дізнатися більше, спробувати нове та не сидіти без діла. 

Після закінчення школи вступив до Білоцерківського медичного коледжу, де здобув кваліфікацію за спеціальністю «Лікувальна справа», щоб бути фельдшером. Затим рятував людей, працюючи на станції екстреної медичної допомоги міста Таращі, після переїзду в Ірпінь працював на «швидкій» у Бучі, а у 2020 році — уже у Києві на станції ЕМД № 16. Саме звідти у 2023 році добровільно мобілізувався до лав Збройних сил України в Ірпінський військовий госпіталь в/ч А2923.

Зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Василь познайомився на роботі в Таращі — вона була його колегою, також фельдшером. У 2019 році вони одружилися, невдовзі (у 2020 році) у подружжя народилася донечка Ангеліна. Софія — донька по крові не рідна, але Василь прийняв її і виховував як свою. Завжди піклувався про неї і допомагав у всьому. Ангеліна ж є копією тата, і така сама непосидюча, швидка та весела.

Найбільшою цінністю в житті Василя була його сімʼя — дружина і діти. «Він був мудрим не за роками, — розповідає Ольга. — Дуже прагнув справедливості у всьому. Був людиною, яка ніколи не відмовить у допомозі іншим, хай би яка ситуація не склалася. Найкращий батько, чоловік, син, брат, колега і друг… Як і в дитинстві — уже дорослим любив футбол. Якщо зʼявлялась можливість поганяти з чоловіками м’яча — із радістю йшов це робити».

Повномасштабна війна застала в Ірпені. Події, які тут розгорталися, змусили Василя рятувати родину, що він і зробив — вивіз до тещі в Таращу. Переконавшись,  що дружина і діти в безпеці, долучився до місцевого осередку тероборони. Незабаром — 5 березня 2022 — прийшла сумна звістка — окупанти зруйнували їхню квартиру в Ірпені. Ця новина каменем лягла на серце подружжю. Василь, переживаючи душевний біль, підтримував дружину і був для неї справжньою опорою і підтримкою. 7 квітня він поїхав в Ірпінь (багатьох не пускали, але йому, медику, дозволили) побачити на власні очі, що сталося (квартира була повністю знищена), а заодно й допомогти знайомим і малознайомим людям, які лишились в Ірпені, з продуктами та побутовими речами.

Після деокупації Ірпеня Василь узявся за відновлення житла, щоб було куди повернутися родині. Завдяки меценатам та американським волонтерам, а також праці і наполегливому характеру чоловіка за півтора роки її вдалося відновити. 

Та війна триває, і у 2023 році Василь Мастєров ухвалив рішення добровільно мобілізувався і служити бойовим медиком. Його знання і вміння знадобилися спершу в Ірпінському військовому госпіталі, де він став анестезіологом, а затим безпосередньо  на передовій.

«Він захоплювався медициною, прагнув у майбутньому стати лікарем. На всі сто відсотків викладався, щоб допомагати іншим. Він жертвував собою, своїм здоровʼям і життям, аби інші могли жити», — розповідає дружина.

Однак часу його особистого життя, як виявилося, залишалося зовсім небагато…

«Незадовго до смерті Вася подзвонив до мене і сказав: “Усе буде добре, не переживай, як буде змога — наберу. У вас усе добре? Як діти?” Він навіть перебуваючи в такому страшному місці, завжди запитував про стан дружини і дітей. Тоді був останній телефонний дзвінок від нього, востаннє я чула його голос, він звучав упевнено і рішуче».

Загинув військовий на Сумщині. Ворожий дрон влучив у автомобіль, у якому їхали медики, щоб надати допомогу в стабілізаційному пункті, де Василь рятував поранених. 

Він отримав надскладну черепно-мозкову травму з переломами кісток черепа та крововиливами в мозок. Перебував у реанімації Сумської обласної лікарні, потім його перевезли до Києва, де лікарі протягом кількох днів продовжили боротися за його життя. На жаль, дива не сталося… У середу, 12 лютого, зупинилося серце столичного фельдшера з медицини невідкладних станів та катастроф і військового Василя Мастєрова…

«Я кохаю його всім серцем. Він — прекрасна людина, яка прийшла в моє життя, щоб стати моєю опорою, другом, чоловіком, батьком наших дітей. Поруч із ним я відчула себе коханою, красивою, захищеною… Вася — обдарований медик, який присвятив себе порятунку військових. Він постійно вдосконалював свої навички та вміння.

Його професіоналізм вийшов за межі фельдшерської справи — він виконував лікарські маніпуляції та мріяв здобути вищу освіту, щоб після закінчення війни стати лікарем і продовжити рятувати людські життя. Він виконав найбільшу заповідь Господа: ціною власної безпеки та здоров’я, усвідомлюючи всі ризики, ішов за своїм покликанням і віддав усе, що мав, задля порятунку побратимів», — писала дружина, коли лікарі ще боролися за життя її чоловіка.

Рідні і близькі називають Василя людиною з великої літери. Це був «люблячий чоловік, батько, син, людина, яка ніколи не підведе, яка завжди дотримувалася свого слова». «Це коханий чоловік, за яким я була як за камʼяною стіною. Завжди була в нас взаємопідтримка, ми майже ніколи не сварились, тому що чули одне одного і поважали. Він був чуйною і доброю людиною та мав міцний характер. А ще мав хороше відчуття гумору, був розсудливим і справедливим», — додає Ольга.

К соцмережі дружина Василя Ольга Мастєрова розповіла тоді те, що відчувала: «Я не знаю, як це написати… Я не хочу в це вірити… Сьогодні, 12 лютого 2025 року, не стало мого коханого чоловіка. Мого Героя. Мого Захисника. Вася пішов… Але він назавжди залишиться в моєму серці. У наших спогадах. У всьому, що він робив для нас і для цієї країни. Його жертовність, сила духу й любов будуть жити вічно…»

У Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Києва висловили щирі співчуття рідним і близьким Василя. «Він був відданим своїй справі медиком, який рятував життя як у мирний час, так і на фронті. Вася був не просто фельдшером — він був справжнім професіоналом, який прагнув знань, удосконалював свої навички та мріяв стати лікарем після Перемоги. Він поклав своє життя, рятуючи побратимів, виконавши найвищий людський обовʼязок — допомагати іншим до останнього», — зазначили колеги Василя Мастєрова.

Поховали Василя Мастєрова на Батьківщині в селі Острів Білоцерківського району Київської області.

 Самовіддана служба Батьківщині і людям Василя Мастєрова відзначені Подякою від командира угрупування сил і засобів Медичних сил «Південь», угрупування Медичних сил Збройних сил України.

У Героя в скорботі залишилися дружина та дві донечки.