Андрій народився 25 листопада 1995 року в Ірпені.

27-річний Андрій Мельницький загинув 25 грудня 2022 року під час несення військової служби в місті Бахмут Донецької області.

Освіта: навчався у спеціалізованій загальноосвітній школі № 12 (школа лінгвістики), вивчав іноземні мови. У 2013 році здобув повну загальну середню освіту у Вищому професійному училищі № 33 міста Києва. 

У 2016 році був призваний на строкову службу і ніс її у військовій частині 30-66 Національної гвардії України, служив за контрактом до 2017 року. 

Захоплювався боулінгом, грою в більярд, легкоатлетичними видами спорту.

Дружина Андрія Валентина розповідає: «Познайомилися ми в Ірпені, я навчалася в Державному податковому університеті, Андрій служив у лавах НГУ при Президентові України. Це був щасливий період у моєму житті: оберемки квітів, романтичні побачення, щире кохання Андрія захоплювало мене. За якийсь час Андрій зробив пропозицію руки і серця. На той час я носила під серцем нашу донечку. Тож радість була подвійною. Я родом із міста Володимира Волинської області. Андрію сподобалося невеличке містечко на кордоні, ми вирішили в ньому оселитися. Працював, старався забезпечити нас усім необхідним, тут у нас народилася донечка Софійка.

Ми поставили за мету придбати власне житло, купили невеличку квартиру і пишалися тим, що зробили це самостійно. Перед самим початком війни ми мали перебратися у свою квартиру. Однак вибухнула нова хвиля війни.

 Андрій мені сказав, що його викликали до військкомату за повісткою, а насправді він сам пішов туди в перший же день війни. 27 лютого 2022 року його рідний Ірпінь був уже окупований. Згодом Андрію стало відомо про зґвалтування там дітей — це були його сусіди. Лють і ненависть до нелюдів переповнила душу й серце Андрія. Він запевнив мене, що зробить усе, щоб подібного не трапилося з його донечкою та іншими дітьми».

Андрій Мельницький ніс службу у складі 63-ї бригади, мав військове звання «старший солдат». Валентина вела блокнот і записувала назви населених пунктів, у яких перебував її чоловік, починаючи від білоруського кордону до Донбасу. Його бойовий шлях пролягав через усі області, атаковані ворогом. Фатальною для Андрія стала Донецька область, а саме — Бахмут.

Валентина додає: «Наприкінці листопада Андрій прийшов у відпустку на кілька днів. Тоді в нас захворіла донечка, ми з чоловіком були біля неї. Коли Софійку виписали, родина повернулася додому, ми влаштували свято в одному з дитячих розважальних центрів. Зробили справжню родинну фотосесію. Коли прощалися, бо Андрієві треба було повертатися на службу, перед від’їздом він сказав: “Мені є що після себе залишити: тебе і Софійку»” — це були останні слова мого коханого, перед самою дорогою на фронт».

Із дому Андрій вирушив у Бахмут, де точилися найзапекліші бої. Коли мав змогу — надсилав звісточку про себе. Повідомлення були такі: «Усе добре, бережіть себе. Люблю тебе, моє сонечко. Усе, я вже точно буду йти». 

Останнє спілкування подружжя відбулося вранці 25 грудня 2022 року. Через кілька годин чоловіка не стало. Побратими Андрія розповіли про обставини його загибелі: він вийшов оглянути позиції, побачив рашистів, що наближалися. Він устиг повідомити про небезпеку й перший розпочав бій, під час якого отримав смертельне поранення, як і інший 23-річний воїн. Побратими говорили, що якби не Андрій, який вчасно побачив ворога і швидко відреагував на нього, утрати українських військових були б значно більшими.

Похований Андрій Русланович Мельницький у місті Володимир на Федорівському кладовищі поруч з іншими захисниками України. 

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою «Почесний громадянин міста Володимир».

Використані матеріали медіа: «Суспільне. Новини»; 

м. Володимир, «Волинська служба новин».

Дякуємо Валентині Мельницькій за своєчасно надані матеріали.