Народилася 14 лютого 1980 року.
Загинула 5 березня 2022 року в 42-річному віці в Ірпені під час спроби евакуюватися з міста. Разом із сином спалена потужною російською зброєю.

Про історію загибелі Марини Меть та її сина знає вся країна. Ця трагедія слугувала сюжетом для багатьох телепередач. Учасницею цих репортажів стала мама Марини — Надія Якимівна Степаненко, яка розповіла нам: «Перепоховали ми Марину й Ваню 14 квітня 2022 року в смт Калинівка Фастівського району, де мешкає наша родина.
Я брала участь у телепередачах, розповідала все, що знала про трагедію доньки й онука. Я спілкувалася зі слідчим, який вів розслідування загибелі моїх дітей. Він мені повідомив, що стріляли росіяни зі Склозаводу, що в Бучі. Особливо вони лютували 5–6 березня. Вони бачили в оптичні пристрої, що стоїть жінка з хлопчиком, але це їх не зупинило. Що ж то за зброя така, яка перетворює дітей і жінок на попіл? Саме так — “на попіл”. Про це розповів мені Володимир Черкаський, який зробив багато добрих справ для мешканців Ірпеня. Моїх же дітей він “зібрав з асфальту”, бо від Вані лишилася купка попелу, а від донечки — голова і верхня частина тіла… Це він заховав їх у парку “Мама”, зберіг документи. Я часто буваю на цьому місці, туди приходять і знімають сюжети журналісти, туди приїздять іноземці. Я не втомлюся розповідати, що зробили і роблять із нами, українцями, росіяни. Нехай світ знає!
14 лютого моїй донці виповнилося б 44 роки…»

Про Марину Меть розповідає її подруга Ольга для радіо «Трек-Новини»: «Марина із сином загинули 5 березня, коли намагалися евакуюватися з Ірпеня до родичів. Вони вийшли з будинку надвір — там саме проїжджав ворожий російський танк, що вистрілив просто в них», — говорить пані Ольга. Також вона не виключає й того, що вони могли бути розстріляні з мінометів, які гатили цього дня з усіх сторін: «Після мінометних обстрілів районом пройшла колона броньованої техніки, за нею — піхота. Був бій».
Ще Ольга посилається на Віталія, який брав участь у боях на боці ірпінської тероборони. Після обстрілу Віталій повернувся на місце загибелі Марини й Івана: біля обгорілих тіл чоловік побачив слід від розриву міни. Ідентифікувати загиблих удалося за документами, коли знайшли їх поряд в обгорілій жіночій сумочці. Мати й син були поховані біля будинку, де й проживали.
Ольга: «Востаннє ми спілкувалися 2 березня, моя родина була в укритті, зв’язку не мала. Коли прийшла додому — відразу написала їй: “Марино, ви як?” Марина відповіла, що в них із сином усе гаразд, тільки укриття далеко, тому вони не виходитимуть із будинку. Розповіла, що в неї залишилася кішка, собака й сусідські папуги, тому будуть сидіти вдома, виїжджати не хочуть.
Марина проживала в ірпінській квартирі із сином після того, як продала житло в Києві. Берегла кожну копійку, аби зробити ремонт. Ми з Мариною дружили понад десять років, познайомившись у пологовому будинку. Вона обожнювала свого сина, Ваня був її щастям. А ще Марина любила море, щоліта їхала до нього відпочивати, була товариською, гостинною. Вона працювала HR-менеджером у компанії «Елма-Консалтинг», що надавала бухгалтерські та юридичні послуги, була знавцем своєї справи».
Пише про загибель Марини й OBOZREVATEL, подаючи свою версію розстрілу танком: «Вони вийшли з під’їзду, щоб виїхати на таксі в село Романівку. Постріл ворожого танку вбив Марину та її сина. Сусіди поховали їх у дворі, де вони проживали».