Артем народився 2 червня 2005 року в місті Нетішин Хмельницької області.
Загинув у 18-річному віці 27 січня 2024 року під час виконання бойового завдання неподалік населеного пункту Діброва Сєвєродонецького району Луганської області.

Освіта: навчався в ЗОШ № 2 м. Ірпінь до 9-го класу. Закінчив Ірпінський фаховий коледж, отримавши диплом спеціаліста за фахом «Фінанси, банківська справа та страхування», став студентом Державного податкового університету.

Артем ріс щасливою дитиною в родині, у нього була няня, повний достаток, цікаве дитинство спільно зі своїми сестрами. Щоправда, Артему довелося бути єдиним чоловіком у родині — захисником і порадником для матусі, добрим старшим братом для своїх сестричок.
До 2016 року родина Новачуків мешкала в Нетішині, а в 2016-му перебралася до Ірпеня, де їх і застала повномасштабна війна і вторгнення російських окупантів на територію Київщини. Новачуки встигли евакуйовуватися 24 лютого 2022 року.
Артем був щирим патріотом своєї країни. Усіляко намагався чинити спротив окупантам. Так, разом із друзями дистанційно виконував завдання із блокування ворожих пабліків, про що розповідає мати Артема Наталія.
Після деокупації Ірпеня родина повернулася до міста. Артем активно включився у волонтерський рух, вступив до молодіжної організації «Права молодь», де панував і виховувався патріотичний дух.
Якось навіть Артема затримала поліція на пікеті біля Києво-Печерської Лаври в дні протистояння вірян московського і Київського патріархатів. Та правоохоронці відпустили юнака з попередженням, оскільки був неповнолітнім.

У 2023 році став випускником Ірпінського фахового коледжу, отримавши диплом спеціаліста за фахом «Фінанси, банківська справа та страхування». У тому ж році вступив на навчання до Державного податкового університету.
Активний, дієвий, справедливий, патріотичний. Таким Артема знали друзі.
2022–2023 роки стали періодом тренувань і підготовки до військової служби в ЗСУ.
Уже в липні 2023 року Артем ухвалив самостійне рішення — стати бійцем легендарного полку «АЗОВ». 17 серпня він проходив військову службу за призовом у 12-й бригаді спеціального призначення імені Дмитра Вишневецького. Бригада несла військову службу у складі Національної гвардії України, до якої входила вже всім добре відома військова частина 30/57, що до війни квартирувалася в Маріуполі. Тут Артем отримав військову посаду — майстер відділення технічного обслуговування автомобільної техніки 4-го батальйону.
Проходив навчання на полігонах, після чого був залучений до бойових дій на Лиманському напрямку.
12 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання отримав контузію. Лікувався, після лікування був списаний у штабний резерв, але працювати в тилу відмовився.
22 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання отримав три осколкових поранення, був шпиталізований.
Після одужання знову повернувся на позиції свого підрозділу в ролі інструктора.
Щоденно писав матері, сестрам, що в нього все нормально і немає потреби, хвилюватися.
Ті, хто знав Артема, дивувалися зрілості 18-річного юнака, його рівню патріотизму, усвідомленню таких цінностей, як свобода, воля, незалежність. У родини Новачуків була можливість виїхати за кордон на час війни, але ніхто з них не погодився на життя в іншій країні.
30 січня 2024 року мати Артема отримала страшну звістку — 27 січня під час виконання бойового завдання на території Серебрянського лісництва в районі населеного пункту Діброва Сєвєродонецького району Луганської області Артем Новачук загинув.
Похований юнак на батьківщині татової родини в Рівненській області.