Олександр народився у засніженому Ірпені, в родині кравчині та випробувача мототехніки. Батько працював на Київському мотоциклетному заводі водієм-випробовувачем, вони їздили на змагання і тестували мотоцикли їхнього заводу. Звідси великий інтерес хлопця до техніки і мотогонок. Батько ще малим брав Сашка на змагання і тато з сином об’їздили майже всю Україну, ще були в Прибалтиці, Молдові.
Навчався в школі №2 в Ірпені. Згодом закінчив економічний коледж в Києві. Але працювати за освітою не захотів. Змалку любив щось робити руками, тому закінчив курси електрозварювальників і пішов працювати до батька на Київський мотоциклетний завод.
А в вільний час зварював дуже цікаві, художні речі з металу.
Сашко дуже любив спорт: мотогонки, бокс і особливо футбол. Дивився всі Европейські і світові змагання, знав імена всіх гравців.
Хотів мати сім’ю, але перші серйозні стосунки не склалися, завдавши глибоких розчарувань . Тож сім’ї не сталося.
Мав доброзичливу щиру вдачу, дружні, приязні стосунки з дорослими та дітьми, що його оточували, з захватом ділився досвідом з малечею.
Дуже любив тварин та опікувався ними. В хаті завжди були і коти, і собаки. Майже всіх приніс Олександр. Підбирав на вулиці викинутих і ніс додому.
“В березні 2022 року він ще підібрав собачку, яку хазяї прив’язали до дитячої коляски і залишили на вулиці на вірну смерть. Він привів її додому. Песик старенький, глухий і сліпий. Живе й досі з нами, як нагадування про ті жахливі дні.”- з сумом в очах і ледь вловимою посмішкою на вустах , згадує мама Людмила.
Читав в основному спеціальну літературу, що стосувалась його професії.
Любив кіно. Найулюбленішими фільмами були: “Гладіатор” та “Хоробре серце”. Був дуже чутливий. На родинних кінопереглядах, витирали сльози разом.
“Коли почалося повномасштабне вторгнення дуже просила Сашу виїхати з Ірпеня, але він нас не залишив. Біля нас нікого із сусідів вже не було. Тільки сестра мого чоловіка і батьки його друзів, що через дорогу. Всім допомагав, рубав дрова, розпалював вогнище, носив воду. Коли прилетіло у двір до тітки, побіг спасти. В цей час другий приліт і він не встиг переступити поріг як йому попав осколок в голову і він помер на наших руках.” – зітхаючи , ковтаючи гіркі сльози, закінчує розповідь мама .