Народився 13 серпня 1983 року, зростав в Ірпені.

38-річний Анатолій Олофінський загинув 24 березня 2022 року в Ірпені.

Освіта: навчався у школі № 10. Після закінчення школи подався на навчання до будівельного училища.

Мав старшого брата і молодшу сестру.

Мама Анатолія Людмила Василівна розповідає: 

«Толік любив будувати, любив займатися ремонтами. Свою квартиру він перепланував і відремонтував власноруч, був майстром на всі руки щодо налагодження домашніх побутових приладів.

Жив він окремо. Із дитинства мріяв стати військовим. На превеликий жаль, мав вади зору, тому мрія його не здійснилася.

Був дуже рухливим, небайдужим, активним, за це його всі любили і в школі, і в нашому дворі. Любив допомагати людям.

Коли почалися воєнні дії на Сході країни, він, звичайно ж, подався до війська. Мені про це нічого не говорив спочатку. Уже у вересні 2016 року він ніс службу в батальйоні “Айдар”. Де саме  — не знаю, він мені нічого про це не розповідав, але мав відзнаки й нагороди за службу в АТО. Нагороди не збереглися.

Телефонував рідко, повернувся додому після участі в АТО, більшість часу проводив у шпиталі, бо мав контузію, отримав поранення ноги.

Загалом у зоні проведення Антитерористичної операції Анатолій перебував майже три роки.

Коли відбулося повномасштабне вторгнення росіян у лютому 2022 року і російські окупанти ввійшли до Ірпеня, він залишався в місті. 

До речі, у місті залишався і мій старший син Олександр  — він одразу ж вступив до лав ТрО. Нині він служить у ЗСУ.

Анатолій мені мало розповідав, чим він займався під час окупації нашого міста, та сусіди говорили, що він доставляв продукти до харчоблока, який розмістився тоді на території Державного податкового університету, там харчувалися ті, хто не встиг евакуюватися.

Ще говорили, що допомагав волонтерам під час евакуації ірпінців.

Син лишився в місті через те, що я звідти не виїжджала — мені було дуже зле в цей час, він доглядав за мною. Ми жили всі поруч по провулку Панаса Мирного, треба було доглядати житло доньки, яка евакуювалася, власне житло шкода було втратити.

5 квітня я вирішила навідати сина в його квартирі і побачила таку картину: вікна вибиті камінням, у квартирі — безлад, а син мій висить над ванною. Я зняла його, покликала наших військових на допомогу, викликала поліцію, зателефонувала дітям, потім передивилися речі Анатолія: зникли всі нагороди сина, дещо з речей.

Донька і син прийшли на допомогу, викликали медичну експертизу, медики зробили висновки: причина смерті  — повішення.

13 квітня 2022 року відбулося поховання Анатолія на кладовищі в Ірпені.

Сподіваюся на те, що поліція скаже своє останнє слово і назве винних у скоєнні злочину. 

Вважаю, що син мій був повішений через те, що був учасником АТО і хтось його просто “здав”, як узвичаєно зараз говорити. Для мене він був і лишається героєм!»