Народився Валерій у Туркменії в м. Ташауз у великій родині (окрім нього у батьків ще два сини і донька). 

Загинув у м. Костянтинівка, що на Донеччині, перебуваючи на бойовому чергуванні в медичному пункті, у який влучила ворожа керована авіабомба.

У 1983 році Валерій разом із сімʼєю переїхав в Ірпінь. Тато працював екскаваторником, мама — вихователь у дитячому садку. Тут закінчив школу № 2. Із дитинства він захоплювався мотоциклами та автівками, тому в дорослому віці це захоплення перейшло в справу його життя. 

Після закінчення школи вивчився на слюсаря з ремонту автомобілів. Останні 12 років працював в автоцентрі «Skoda». Одружився, став батьком двох дітей — сина та доньки. 

Валерію було притаманне чудове почуття гумору, він запам’ятався доброю і щирою людиною. Дуже любив рідну країну, своє місто Ірпінь. У час, коли війна розгорнулася на повну силу, не зміг байдуже спостерігати за тим, що відбувається. Тож із першого дня повномасштабної збройної агресії московії проти України Валерій Іванович як доброволець долучився до оборони Ірпеня та Києва. Потім мобілізувався до лав 112-ї окремої бригади територіальної оборони міста Києва, виконував бойові завдання з охорони та оборони об’єктів критичної інфраструктури столиці.

Згодом Валерій долучився до виконання завдань із медичної евакуації військовослужбовців 112-ї ОБР ТрО. Із червня 2022 року екіпаж, до складу якого входив «Туркмен», урятував життя сотні захисників та захисниць у найбільш гарячих точках Харківщини, Луганщини та Донеччини.

Валерій Іванович, окрім безпосередньої участі в бойових завданнях, як високопрофесійний автомеханік забезпечував надійне функціонування кожного автомобіля, який залучався до роботи. Адже якою б злагодженою не була команда медевакуації, якщо транспорт підводив у найвідповідальніший момент — це могло призвести до трагедії. Валерій розумів цю відповідальність і жодного разу авто, пройшовши через його руки, не підвело.

За мужність, патріотизм та професіоналізм нагороджений медаллю «Честь. Слава. Держава». За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом Президента України Валерій Іванович Остапчук нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Загинув Валерій Остапчук 17 квітня 2024 року, перебуваючи на бойовому чергуванні в медичному пункті 244 об 112 обр ТрО (м. Костянтинівка), у який влучила ворожа керована авіабомба.

«Для кожного з нас, хто служив пліч-о-пліч із ним, працював, товаришував, — це втрата неймовірно щирої та доброї Людини, яка завжди приходила на допомогу», — зазначає командир взводу, старший лейтенант Віталій Павлик.