Загинув на Херсонщині внаслідок атаки російських FPV-дронів.

Народився у Києві. Навчався у столичній школі № 230. Батьки — Пахольченко Володимир Іванович та Валентина Степанівна. 

Ігор змалку був дружелюбною, товариською дитиною, полюбляв гратися з друзями, прогулянки в лісі з татом. У підлітковому віці мав захоплення — самостійно виготовляти петарди.

У 2003 році закінчив Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» та здобув вищу освіту за спеціальністю «Електричні станції», кваліфікацію інженера-електрика.  

До початку повномасштабної війни був провідним інженером-електриком і займався реконструкцією та ремонтом гідроелектростанцій та інших об’єктів критичної інфраструктури. Працював за спеціальністю більше двадцяти років.

У 2011 році створив родину — одружився на Олені Анатоліївні. У 2014 році в них народився син Артем.

«Ігор був інтелігентною, світлою та щирою людиною, люблячим чоловіком і турботливим батьком. Разом із родиною він обожнював подорожувати Україною, особливо любив фортеці та замки — разом ми відвідали більшість таких пам’яток в Україні», — розповідає дружина. — Також Ігор любив малювати і дуже гарно це робив, хоча й не навчався в жодній художній школі. Намальовані олією картини фортець та природи дарував друзям і рідним. Ми теж зберігаємо його картини. Він любив Україну, любив свою родину та був гарним другом. Багато часу проводив із сином, займався його вихованням. Вони гуляли разом у лісі, він розділяв захоплення сина зброєю, купував йому різні види дитячої зброї і вони разом її випробовували у стрільбі по цілях. Він був опорою, підтримкою та надійним чоловіком для мене, люблячим батьком для свого сина». 

У 2019 році разом із родиною здійснив свою мрію — оселився в Ірпені, який полюбив усім серцем. 

На початку повномасштабної війни Ігор з Оленою та малим Артемом перебували в Ірпені. Ситуація загострювалася, тож 6 березня 2022 року вирішили залишити місто. Це вдалося зробити «дорогою життя» — евакуювалися пішки через романівський міст. 

Олена разом із сином виїхали до рідних у Польщу, а Ігор повернувся у Київ після того, як довіз родину до кордону. 

Одразу після звільнення Ірпеня Ігор долучився до волонтерського руху та допомагав розчищати місто й околиці від завалів і наслідків військових дій. 

Дружина і син повернулися в Ірпінь після звільнення міста та відновлення критичної інфраструктури. 

Родина проживала в Ірпені, син навчався в гімназії. Та війна тривала… У травні 2024 Ігор Пахольченко долучився до лав ЗСУ молодшим лейтенантом. Однак уже 23 лютого 2025 року загинув у Червоному Маяку на Херсонщині під час атаки російських FPV-дронів.

Удома на люблячого чоловіка, батька та надійного товариша чекали дружина, син, тато, рідні, друзі та колеги…

Ігоря Пахольченка в останній путь в Ірпені провели 7 березня 2025 року.

Похований в Ірпені на Алеї пам’яті захисників України.