Народився 12 жовтня 1962 року в Ірпені.
59-річний Валерій Панченко загинув 5 березня 2022 року в Ірпені.
Освіта: закінчив ЗОШ № 10, потім ПТУ, де отримав диплом електрика.
Спочатку працював у ЖЕКу за спеціальністю. Перед початком повномасштабного вторгнення російських агресорів працював на Комунальному підприємстві «Ірпіньводоканал».
Панченко Ніна Іванівна, дружина Валерія Івановича, розповідає: «Відомо, що 3 березня Валерій ще був на роботі, саме через роботу він і не міг виїхати з міста, та й господарство не хотів залишати: у нас були кури, великий собака — ротвейлер. За свідченням сусідів, 4 березня він ще палив грубу — бачили, як дим піднімався з труби.
Точна дата його загибелі невідома, але є припущення, що це трапилося 5 березня. Можливо, хтось постукав у хвіртку, пес загавкав і Валерій вийшов подивитися, хто там, бо ключі так і залишилися у хвіртці з внутрішнього боку. На подвір’я ніхто не зайшов би, там бігав собака, отже, із двору його вивели. Свідків цих подій немає, як і свідків його розстрілу.
А застрелили його на розі вулиць Ново-Оскольська і Гайдамацька. У нього виявили вогнепальні поранення в груди.
Якийсь час тіло пролежало там, потім хтось прикопав, щоб не роздерли собаки.
І лише після звільнення міста тіло відвезли в морг. Ми довго не могли його знайти, і певний час Валерій вважався зниклим безвісти. Він був похований у Бучі як невідома особа. Потім за ДНК вдалося його ідентифікувати.
Ми з ним трохи не дожили до 40-ї річниці подружнього життя. Валерій був людиною дуже справедливою, не вмів мовчати, якщо його щось не влаштовувало. Усе життя працював, сам звів наш будинок. Ми тривалий час займалися підприємницькою діяльністю — вирощували свиней. Чоловік був дуже хазяйновитим: у нас були кури, качки, котики, собачки. Сім’я була дуже дружна, удома часто збиралися гості, і обов’язковою складовою усіх свят були танці. Валерій дуже любив танцювати. Взагалі він був веселим, любив українські пісні. Пам’ятаю наше весілля: святкували гучно, понад 300 запрошених гостей, намет у дворі… Потім сім’єю відзначали кожну річницю, згадували.
У нас залишилося двоє синів — 35 і 24 роки, та онуки: старшому онуку 13 років, онуці — 9».