Народилася в с. Синяк Вишгородського району Київської області. Коли їй виповнилося 11 років, родина переїхала в м. Ірпінь.
Освіта: навчалася в Київському політехнічному інституті (зараз Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського). Мала незакінчену вищу освіту.
61-річна Юлія Петренко померла від серцевого нападу під час окупації міста росіянами.
Рідна донька чоловіка Юлії Павлівни Приймак Альона Володимирівна розповідає: «Юлія Павлівна була працьовитою і мудрою жінкою. Усе в неї завжди було чистенько, завжди білі рушнички, свіжа вечеря. Мені дуже подобалася їхня сімейна традиція — не сідати їсти, поки всі члени сім’ї не повернуться з роботи. Спільна вечеря була часом для спілкування. Розповідали одне одному, як минув день. Опісля пили чай і разом будували плани на наступний день. Так було щовечора. Вони з розумінням і повагою ставилися одне до одного. І тітка Юля, і мій тато багато читали, любили історичну літературу. Любили гуляти містом. У них був собака, з яким вони разом щовечора виходили на прогулянку.
Тітка Юля працювала медсестрою, затим — кухарем в одному з київських ресторанів. Свого часу Юлія Павлівна навчалася в Київському політехнічному інституті, але доля склалася так, що вона змушена була покинути навчання. Залишившись одна з маленькою дитиною, багато працювала. Із моїм татом вони одружилися у зрілому віці. Жили втрьох: мій батько, Юлія Павлівна та її син Юрій від першого шлюбу. Іноді я жила з ними. Місця вистачало всім.
У неї були друзі, подружки, які стали й батьковими друзями. Мені подобалося, як тітка Юля вміло будувала сімейні стосунки. Спочатку мені здавалося, що це вони переді мною розігрують виставу, але потім зрозуміла, що вони так живуть і так спілкуються. Вона кожному допомагала відчути власну цінність. У них завжди було родинно, затишно й атмосферно.
Усе зупинилося в березні 2022 року. Сина Юлії Павлівни, Юрія, уламком поранило в шию, він загинув 11 березня. Це було страшним потрясінням. А 25 березня, коли в сусідній будинок поцілив снаряд, її серце не витримало…
Мій тато (її чоловік) поховав її на їхньому власному подвір’ї…»