Народився 2 червня 1977 року в місті Курахове Донецької області.
Сергій Володимирович у неповні 45 років 12 травня 2022 року під час наступу українських військ загинув унаслідок смертельного поранення на Мар’янському напрямку, перебуваючи на службі в 54-й окремій механізованій бригаді механіком-наводчиком.
Освіта: у 1984 р. пішов до загальноосвітньої школи № 5 в Кураховому, після 7-го класу перевівся в Донецький обласний спеціалізований фаховий коледж спортивного профілю ім. С. Бубки, за спеціальністю «Футболіст», після чого закінчив спортивний технікум.
Вищу освіту здобув у Харкові, де закінчив судово-прокурорський факультет Харківського університету імені Ярослава Мудрого. Однак за фахом не працював. Аби заробити на життя, поїхав за кордон.
Батько — Володимир Васильович працював на електростанції (Курахівська ГРЕС), мати — Валентина Іванівна — майстром на Роївському елеваторі.
Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Сергій перебував на заробітках у Чехії. Однак змиритися з тим, що сталося, не міг, тож відразу повернувся додому, щоб стати на захист країни. У травні 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ. Спочатку був танкістом, затим перейшов служити в 54-ту окрему механізовану бригаду, яку спрямували на один із особливо гарячих напрямків — Мар’янський. Був механіком-наводчиком. Загинув під час наступу українських військ через смертельне влучання уламку.
Сергій Пономаренко одруженим не був, дітей у нього також не було.
Рідний брат Володимир, який, як і їхня мати, останні роки проживає в Ірпені, зазначає, що Сергія знають як веселу й позитивну людину. «У нас були хороші стосунки. Він дуже любив футбол і шахи, в які чудово грав. Як любитель займався боксом, відвідував силові тренування. А ще в дитинстві охоче грав у хокей».
«Я матері повідомив про смерть брата, вона з горя нікуди не хотіла їхати шукати його тіло по моргах — не вірила, що таке сталося, два тижні не могла отямитися. Потім ще два тижні ми таки шукали його — об’їжджали всі можливі морги. Нарешті в місті Дніпро описали патологоанатому те, як виглядав загиблий, які в нього були зубні протези, шрами тощо. І чоловік мені виніс ключі від квартири, навушники та ще якісь дрібні особисті речі, які були з Сергієм. Так ми його і знайшли», — додає Володимир Пономаренко і з прикрістю зазначає, що з незрозумілих причин його брат не має нагород за оборону країни від ворога, за що він поплатився власним життям.
Сергій Володимирович похований на Дніпропетровщині, у місті Краснопілля на військовому кладовищі.