Віталій Попович 21 березня 2022 року під час оборони міста Ірпінь Київської області потрапив у полон окупантів, був вивезений до рф та закатований до смерті.

Віталій зростав в Ірпені. Мама — Надія Степанівна — працювала вчителькою початкових класів. Батько — Володимир Іванович — працював будівельником.

Закінчив середню школу № 17 (зараз це ліцей «Мрія»). Улюблені предмети — історія та фізика. Його фотографія була на Дошці пошани «Найкращі фізики школи». Також завжди любив читати. У дитинстві перечитав зокрема багато енциклопедій, у старшому віці цікавився історією України, іноземними мовами і технологіями.

Віталій ріс розумним, кмітливим, допитливим, — згадує про свого сина мама. 

Після 9-го класу отримав свідоцтво з відзнакою.

У 1999 р. — 2003 р. учився в Академії державної податкової служби України (нині це Державний податковий університет), де отримав диплом бакалавра.

У 2003 р. — 2004 р. вивчився на спеціаліста за напрямком «Економіка і підприємництво», здобувши фах фінансиста. 

Ще студентом працював у відділі інформаційних технологій. А після закінчення вишу працював у Правекс-банку, разом із тим продовжуючи займатися улюбленою справою — цифровими технологіями. 

Російсько-українська війна торкнулася життя родини Поповичів ще на початку цього трагічного періоду новітньої історії України. Із серпня 2014 року Віталій проходив службу в зоні проведення АТО на Донеччині та Луганщині, зокрема, брав участь у боях за Дебальцеве. Повернувся додому восени 2015 р.

Після повернення із зони бойових дій узявся за давно вподобану серцю справу у сфері інформаційних технологій та науки.

Однак минає час, війна розгорається з новою силою, під російськими ударами опиняється вже вся Україна, а в Ірпені зупиняються ворожі танки і зав’язуються кровопролитні бої. Маючи бойовий досвід, без жодних сумнівів лейтенант запасу Віталій Попович уже в перший день повномасштабного вторгнення окупантів 24.02.2022 року зі зброєю в руках стає на захист рідної ірпінської громади. У складі місцевої ДФТГ він тримав позиції на блокпосту «Караван Гала». 

21 березня 2022 року під час бою отримав тяжке поранення. Цим скористалися росіяни і забрали його в полон, де він і загинув.

Лише 22 грудня 2023 року Україні вдалося повернути тіла 66-ти українських військових, серед яких був і Віталій. Вісім місяців болісних очікувань родини минали довго у тяжких і гнітючих думках… ДНК-тест підтвердив, що росіяни вбили беззбройного воїна всупереч усім нормам міжнародного права і законам ведення війни.

Про результати дослідження батькам стало відомо аж у серпні 2024 року. 

«Віталій був чесний, правдивий, прямолінійний, наполегливий, щирий і дуже добрий. Розумний і добрий — обожнював читати і цікавився сучасними технологіями. Знав англійську та ідиш, вивчав німецьку. Допомагав усім, хто цього потребував. Родину не встиг створити, як і залишити після себе дітей», — розповідає мама Віталія Надія Степанівна.

Прощання з Віталієм відбулося в Ірпені 13 серпня 2024 р. Похований на Алеї пам’яті захисників України.

Воїну Віталію Поповичу посмертно дали звання «Почесного громадянина Ірпеня». Таке звання є виявом вдячності міської громади за відданість і самопожертву, які Віталій проявив у боротьбі за Україну.

«Це рішення було ухвалене за його мужність, героїзм і значний внесок у зміцнення обороноздатності України», — зазначили в міськраді. — Віталій загинув у полоні, проте його героїчний подвиг назавжди залишиться у пам’яті ірпінців та всієї країни».

У скорботі лишилися мама, тато, сестра, рідні, друзі, побратими.