Загинув неподалік Бахмута Донецької області внаслідок мінометного обстрілу противником, отримавши поранення, несумісні з життям.

Артем Попов народився 24 грудня 1986 року в м. Лисичанськ Луганської області. Після закінчення школи навчався в Лисичанському професійно-технічному училищі № 2. Потім здобув вищу освіту в Міжрегіональній академії управління персоналом. Зі школи займався спортом, веслуванням. Захоплювався електронікою, автомобілями, музикою. Любив співати, писав вірші. Був життєрадісною людиною. Завжди веселий, ввічливий, товариський, відкритий і чесний.

У 2015 році пішов на військову службу за контрактом до ЗСУ. Служив спочатку в 53-й окремій механізованій бригаді, потім перевівся до 54-ї окремої механізованої бригади. Брав участь в АТО на Донбасі. Мав позивний Біджо, був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу».

У 2019 році Артем пішов на службу за контрактом до Державної прикордонної служби України. Служив у 3-му (Луганському) прикордонному загоні імені Героя України полковника Євгена Пікуса. Мав позивний Хабіб.

Повномасштабне вторгнення Артем зустрів на КПВВ «Золоте», був кулеметником у складі вогневої групи. У перші тижні з побратимами брали участь у численних стрілецьких боях та забезпечували рух дорожнім коридором для місцевих жителів, які евакуювалися в безпечніші місця. Згодом ніс службу на Кремінському напрямку, першим брав участь у боях за Житлівку.

Артем зі своїм підрозділом 9 березня 2022 року, обороняючи селище, знищили колону важкої техніки та приблизно 100 ворожих піхотинців. На той момент вони вже зайшли в місто та штурмували позиції українських військових у намаганнях прорватися до Кремінної. Завдяки цьому наступ удалося відбити. Згодом були Святогірськ, Богородичне і Бахмут. 7 січня 2023 року в боях на околицях міста, у районі села Підгородне внаслідок артилерійського обстрілу загинув Герой України Артем Попов, отримавши не сумісні з життям поранення.

«Сміливий, сильний, мужній, розумний. Мій коханий чоловік, мій друг, мій захисник. Артем був доброю, цілеспрямованою і дуже веселою людиною. Постійно жартував, не зважаючи на обставини. Він так любив життя, стільки мав планів і мрій… Артем був військовою людиною і справжнім патріотом неньки-України. Завжди казав “Хто, якщо не ми?” Він дуже хотів брати участь у визволенні своєї Луганщини та підняти прапор над рідним містом. Побратими його запам’ятають як Людину з великої літери, людину слова, надійності, людину честі, доброти, сміливості та справедливості. Він цінував і беріг людські життя, але, на жаль, свого життя не вберіг…

Моє життя зупинилося після слів: “Ваш чоловік загинув як герой, захищаючи Батьківщину”. Наші мрії залишилися лише мріями. Як далі жити й усвідомлювати, що нашого майбутнього більше немає… тільки спогади? Артемчик для мене був, є і буде Героєм! Вічна пам’ять та шана!», — розповіла кохана дружина полеглого воїна Дар’я.

Артем Попов відзначений нагородами: Герой України, орден «Золота зірка», орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, орден «Хрест Героя», медаль «Захиснику Вітчизни», нагрудний знак «За зразкову службу», нагрудний знак «Третій прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса», медаль «За оборону міста-фортеці Бахмут», знак пошани «Захиснику Луганщини», медаль «Захиснику України Герою Бахмутської громади».

У загиблого воїна залишилися дружина, рідні, близькі, друзі та побратими.