Народилася 15 вересня 1930 року у м. Кропивницький (на той час Зінов’євськ).
91-річна Тетяна Дем’янівна Попова померла 10 березня 2022 року в Ірпені.
Освіта: у 1955 році закінчила Київський медичний інститут.
Із 1956 року працювала лікарем, спочатку хірургом, потім, перейнявши досвід батька, стала лікарем-гомеопатом. Завдяки її ентузіазму та наполегливій праці в 1987 році стає головним лікарем першої в Україні госпрозрахункової гомеопатичної поліклініки, а згодом очолює Центр гомеопатії Міністерства охорони здоров’я України.
Тетяна Попова — перша засновниця та організаторка Національних конгресів із гомеопатії в Україні та учасниця міжнародних гомеопатичних форумів. У 1989 році їй присвоєне звання «Заслужений лікар України». У 1990 році вона отримала почесну медаль за розвиток гомеопатії на Міжнародному конгресі в Мексиці. Окрім того Тетяна Дем’янівна нагороджена орденом «Святої Ольги» III ступеня (2007). Лікар Попова — авторка численних праць із гомеопатії.
Син Тетяни Дем’янівни Попов Дем’ян Володимирович розповідає: «Моя мама була дуже енергійною та емоційною жінкою. Працюючи в галузі гомеопатії, вона розвивала ту справу, яку залишив їй її батько Дем’ян Попов, мій дідусь — він був відомим лікарем. На честь нього названа вулиця в Ірпені.
На початку 90-х мама розвила і зміцнила галузь гомеопатії, за радянських часів їй вдалося відкрити гомеопатичну поліклініку, яка згодом перетворилася на гомеопатичний центр. На сьогодні я є його власником і директором.
Мама була дуже освіченою і різноплановою людиною. Була відомим гомеопатом не лише в Україні, а й у світі. Ще в радянські часи вона їздила на міжнародні конгреси, виступала як спікер, адже добре володіла німецькою мовою. Часто бувала в закордонних відрядженнях: США, Німеччина, Швейцарія, проводила семінари німецькою мовою. Іноземну мову вивчила ще в дитинстві, адже бабуся була викладачем німецької.
Мама любила подорожувати, любила, щоб усе було красиво: завжди — біла скатертина, вишуканий посуд — вона була справжнім естетом, і, звичайно, талановитим лікарем, організувати могла будь-що. Вона була громадською діячкою, хоча великої симпатії до влади того часу ніхто в родині не відчував.
Після розвалу Союзу відкрилося багато можливостей для розвитку гомеопатії і міжнародних творчих зв’язків.
У 2009 році в неї стався важкий перелом кісток тазу і пересуватися вона могла лише за допомогою ходунків. Незважаючи на це, після одужання вона ще довго працювала, до 90-та років їздила на роботу і приймала хворих. Окрім того, мама написала шість книжок, зокрема «Нариси про гомеопатію» було перекладено багатьма мовами. Книги присвячувалися переважно гомеопатії, але й частково були автобіографічними.
Померла мама 10 березня 2022 року, коли їй виповнився 91 рік. Поховати її довелося у дворі власного будинку. Викопати яму допомогли сусіди. І лише після звільнення міста відбулося перепоховання».