Народився 20 серпня 1993 року в місті Ірпінь.
29-річний Антон Пустовіт загинув 19 червня 2023 року.

Освіта: закінчив 9 класів Ірпінської загальноосвітньої школи № 17. Потім навчався в Ірпінському фаховому коледжі економіки та права на юридичному факультеті.
Після коледжу відразу пішов працювати.
Мама Антона Сергійовича Довгопол Олена Григорівна про дитинство сина згадує: «Коли Антон пішов до школи, то після співбесіди у звичайний клас його відмовилися брати — він уже знав таблицю множення, усі вірші з програми першого класу, і запропонували віддати у клас “Росток” із поглибленим вивченням шкільної програми. Учився він дуже добре, але був надзвичайно непосидючим, із дитинства любив бігати, кататися на перилах, ніколи не сидів на місці, був веселим, любив пустувати. Він постійно жартував і щось вигадував, із ним було дуже весело. Одного разу вони з друзями викинули ключі від класу у вікно, ключі зачепилися за дріт; мене тоді в школу викликали.
Любив тварин, якось приручив зовсім дике кошеня. Захоплювався комп’ютерними іграми. А ще Антон займався регбі, мав багато нагород. У 9 років у нього почала розвиватися хвороба кісток — остеомієліт, утім, Антон продовжив займатися спортом. Характер мав дуже сильний. Із дитинства звик усе робити сам і все в нього виходило. Антон був люблячим сином, чудовим онуком і братом».
Дружина Антона Сергійовича Пустовіт Інна Русланівна розповідає про коханого чоловіка: «Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, ми жили в Луцьку, а 25 лютого 2022 року мали повернутися в Ірпінь. Та не так сталося, як гадалося… Чоловік у перші дні пішов у тероборону, а через два місяці — у ЗСУ. Я хотіла його втримати, але він сказав: “У нас є світло, є вода, є тепло, у нас більш-менш спокійно і це через те, що хлопці там. Вони захищають нас, і я не збираюся залишатися осторонь”. Тоді я зрозуміла, що він для себе вже все вирішив і переконувати у зворотному не стала, я завжди поважала його рішення.
Спочатку вчився на навідника БТР, потім його перенаправили в морську піхоту. Поки він місяць навчався, ми з донечкою мали змогу приїжджали до нього. Потім я стала займатися волонтерством і їздила до нього на Схід. Остання наша зустріч була у Дніпрі, його відпустили на два дні у травні. Він тоді сказав, немов щось передбачаючи: “Це може бути останній раз, коли ми бачимося”, а в червні він загинув.
Антон завжди виходив зі мною на зв’язок, ми постійно відсилали повідомлення, щоранку і щовечора, бажаючи одне одному гарного дня і спокійної тихої ночі. Антон був добрим і вірним другом, девіз морських піхотинців: “Вірний завжди” — це якраз про нього. Він казав, що побратими — його друга сім’я і він ніколи їх не кине, і, якщо треба буде, то й серед ночі проїде пів країни, щоб прийти їм на допомогу. Він стверджував, що ми обов’язково переможемо!
17 червня він написав, що їде надовго і певний час переписуватися не зможемо. Це було останнє повідомлення він нього. Уже пізніше дізналася, що в нього було дві контузії, він нічого про це не говорив. Другу контузію отримав, коли витягав тіло побратима із чотириметрової вирви. Він узагалі ніколи ні на що не скаржився, жодного разу я не чула від нього, що йому тяжко».
19 червня 2023 Антон Пустовіт (в/ч А1965), позивний «Генрі», загинув під час бойових дій у населеному пункті Левадне Пологівського району Запорізької області, отримавши несумісні із життям травми.
У нього залишилися трирічна донечка, дружина, батьки.

Поховали Антона Пустовіта на Алеї пам’яті захисників України на Ірпінському міському цвинтарі.
Рішенням Ірпінської міської ради Антону Пустовіту присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ірпінь» (посмертно).