Народився 12 липня 1962 року в Ірпені.

59-річний Павло Решетник загинув 21 березня 2022 року біля помешкання по вул. Соборна, 134.

Освіта: середня школа № 1 (Ірпінь), професійно-технічне училище (Київ), яке покинув.

Навчався в музичній школі, добре грав на гітарі.

Працював слюсарем-наладнувачем, дуже любив свою роботу, охоче лагодив техніку — цим удався у майстровитого батька. Павло багато років працював на заводі «Червоний екскаватор» (згодом — завод АТЕК, Київ), там познайомився з майбутньою дружиною Ларисою, машиністом крана. Потім перейшов на Бучанський цегельний завод в Ірпені, працював на Машторфі. Коли ж і ці заводи закрилися, працевлаштувався в Ірпінський комунхоз.

Ріс не задерикуватим, спокійним хлопчиком. Із математикою був на «ти», вигравав школярем олімпіади. Зі старшим братом любив їздити на дитячу залізну дорогу до Києва. Ставши батьком, любив щиросердно своїх дітей. Захоплювався рибалкою і лісом, їздив із сім’єю по гриби і ягоди. Читав книжки. Рідним і друзям допомагав. Під час війни опікувався немічними сусідами.

Дату і час його загибелі вирахували рідні, які евакуювалися. Про трагедію вони дізналися лише через тиждень. 

Павло Решетник відмовився полишати домівку, твердо сказав: «Я нікуди не поїду, буду в погребі ховатися». Дружина виїхала з дочкою й онуками на Черкащину, буквально на другий день після вторгнення російських військ. В одноповерховому будинку на шість квартир залишилися мешканці лише в трьох оселях. 

Павло Решетник ходив на блокпост до вокзалу, там заряджав телефон і щоранку телефонував дружині. І 21 березня набрав номер дружини, зв’язку не було, есемеска згодом повідомила, що Павло телефонував. Після того — гробова тиша. Дружина занепокоїлася, забила тривогу. Та зв’язку з чоловіком не було. Таким чином рідні визначили день і навіть час його загибелі: десь о 13:00. Старенька сусідка згодом це підтвердила, сказала, що Павло лише вигукнув: «Ой!» Він звідкись повертався додому, прилетіла міна  — вибух, розлетілися осколки…

За словами Лариси Решетник, дружини Павла, сусід Романенко Микола пішов подивитися, чи жива сусідка-бабця. А побачив Павла, що лежав під стіною — він буквально десять метрів до своєї квартири не дійшов. Телефонного зв’язку не було, тож Микола Романенко попрямував до поліції, там сказали: прикопайте, довкола багато лежить мертвих, ми не встигаємо забирати… 

Та за умов жахливих обстрілів цього не можна було зробити, 26 березня Микола Романенко виїхав з Ірпеня. Пробився з нового місця перебування телефоном до знайомих в Ірпені, розповів про трагедію з Павлом Решетником, серед тих знайомих була кума Лариси Решетник, вона й зателефонувала їй 27 березня, сказала, що Павла немає. Інші сусіди, що мешкали через один будинок, занесли 29 березня Павла Решетника у двір. Там його прикопали.

Донька і дружина наполегливо телефонували до поліції, урешті тіло забрали до моргу. Поховали Павла Решетника на 58-й день після смерті. Він ще в моргу був десять днів…

Отже, тіло Павла Решетника рідні забрали з моргу в Бучі 14 травня і поховали на кладовищі в Ірпені.