Разом з чоловіком -Салій Григорієм Володимировичем Зоя
Романівна проживала в Ірпені по вулиці Київській. Зараз
проживає одна, бо російська навала забрала у неї рідну людину-
чоловіка.
Про подробиці трагедії у своїй родині вона розповідає так:
«Чоловік мій був освіченою людиною, за фахом-економіст, мав
вищу освіту, захоплювався музикою, дуже любив працювати з
деревом. Полиці, стільці, шафи в нашому будинку були виготовлені
ним власноруч, любив художню літературу. Сам оформлював
книги. Наприклад, обкладинку до «Кобзаря» придумав і виготовив
сам, вийшло ексклюзивне видання. В такому ж стилі він робив
підручники для дітей.
Скромний, розумний, ввічливий.До своїх мами і тата звертався на
«Ви». Політичні негаразди в Україні-Майдан, війну на Сході –
сприймав, як свої власні. Таким його запам’ятала родина .
Думки про можливість вторгнення російських військ на
територію України в нашій родині мали місце, та до останнього
ми в це не вірили. Ну як таке може бути?!
24 лютого 2022року ми переконалися, що сподівання на мирне
співіснування з «братнім народом» не можливе. Чутки про те, що
у Бородянці йдуть бої, дійшли до Ірпеня. Ми почала запаситися
водою, сухарями, крупами, хлібом. Люди просто тікали із
міста.Дітки з рюкзачками за плечима, жінки з котиками і песиками
на руках в авто чи пішки залишали місто.
Ми також хотіли виїхати, кинулися до авто, а там пального, майже,
не було, заправитися ж вже не було можливості. Все відбувалося
дуже стрімко. Незабаром не стало Інтернету, світла, газу, води. А
це означає, що час зупинився. Куди їхати? Які дороги відкриті? Вся
надія лишалася на наш підвал під будинком. Коли пролунали
перші вибухи в Ірпені, ми остаточно вирішили лишитися вдома,
«пересидіти».
8 березня Ірпінь горів, горіли сусідські будинки на вулиці
Київській, наш стояв, здригався, але стояв. 18 березня, під вечір ми
почули, що до нашого будинку «щось закотилося»- так сказав мій
чоловік. Він служив в армії, прислухавшись до звуків, які
доносилися з другого поверху, промовив:

«В нашому будинку снаряд. Треба подивитися, може ми вже
горимо»-і крадькома вийшов на подвір’я.
Я лишилася у пілвалі, чекаю на повернення Григорія. Через хвилин
двадцять віддчула- щось сталося. На четвереньках виповзла з
підвалу, проповзла до порогу… і побачила тіло свого чоловіка, він
лежав горілиць, під головою у нього була калюжа крові. Зрозуміла,
що це було пряме влучання осколка.