Народився 16 серпня 1971 року в Маріуполі.

51-річний старший лейтенант Дмитро Самусенко загинув 18 березня 2023 рік на Донеччині, між селами Північне й Водяне.

Освіта: маріупольська середня школа № 63 (1978–1989), рік навчання в коледжі на кухаря, Харківський політехнічний інститут, Бердянський педагогічний університет, кафедра хореографії. 

Дмитро Самусенко був засновником і керівником танцювального шоу-балету «Матадор». Цей маріупольський колектив прославився не лише в Україні, а й за її межами. Разом із цим Дмитро був надзвичайно багатогранним танцівником: бездоганно виконував і сальсу, і брейк-данс (був чемпіоном України із сучасних танців). А для виступів колективу за кордоном завжди готував український народний танець. Бо вважав своїм обов’язком пропагувати нашу культуру. 

«Дмитро танцював усе життя, ще зі школи, — розповідає Олена Самусенко, колишня дружина Дмитра. — Був дуже терплячим педагогом. Своїх учнів учив відповідальності, бо й сам таким був. У деяких танцях є дуже складні верхні підтримки, і Дмитро завжди наголошував: “Партнерку нізащо не можна впустити. Сам упади, а її тримай”. Я почувалася захищеною, коли ми разом танцювали. Ми покохали одне одного й одружилися, народили двох синів. І навіть коли розлучилися, зберегли добрі стосунки». 

Війна застала Самусенків в Ірпені, куди вони переїхали з рідного Маріуполя за п’ять років до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Дмитро й Олена відкрили дитячу танцювальну студію на Університетській, 2-Є, яка відразу стала дуже популярною, там навчалося понад 50 вихованців.

«У перші дні війни Дмитро допомагав людям евакуюватися з охопленого вогнем Ірпеня, — розповідає Олена. — У підвалі студії люди ховалися від авіанальотів і бомбувань. Дмитро двічі ходив до військкомату, але там були великі черги. 18 березня 2022 року був зарахований до лав ТрО. Я відмовляла його, адже Дмитро зовсім не мав військового досвіду. У відповідь він сказав: “Якщо не піду на війну, то вона покличе моїх дітей”». 

Спочатку на околицях Києва (якщо їхати з Гостомеля, у районі «Лавини», «Епіцентру») копали окопи. Потім Дмитра з кінця квітня відправили до Миколаєва, далі — Чернігів. 

Він увесь час заспокоював рідних, що йому ніщо не загрожує, бо, мовляв, служить на кухні. Аж раптом рідні дізналися, що його відрядили під Соледар командиром стрілецького взводу, а потім — під Запоріжжя, і зрештою — на Донеччину. 

Директорка Маріупольського палацу культури «Іскра», на базі якого багато років працював «Матадор», у телефонній розмові з Дмитром вигукнула: «Що ти у війську робиш? Ти ж “балерун”!» А у відповідь почула: «Тетяно Іванівно, я бачив, що коїлося в Ірпені, і я знаю, що сталося з Маріуполем. Якби залишився осторонь, потім собі не пробачив би!»

До 16 березня Дмитро Самусенко з побратимами перебував у Гуляйполі (переформування), а 18 березня дислокувалися в окопах між селами Північне і Водяне. Підрозділ потрапив під мінометний обстріл.

Похований Дмитро Самусенко на Алеї пам’яті захисників України на ірпінському кладовищі.