Народилася в м. Балаково Саратовської області.
Освіта: Київський медичний інститут імені академіка О. О. Богомольця (зараз — Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця).
81-річна Людмила Щеглова була знайдена повішеною в Бучі 7 квітня 2022 року.

Дочка Людмили Олександрівни Ничипоренко Олена Валентинівна розповідає: «Мама народилася 8 березня, але сталася якась помилка, і в паспортному столі записали 10 березня. Утім, родиною ми завжди святкували восьмого. Я пам’ятаю, як ми щороку ходили туди, де зараз військовий санаторій, ламати вербу з котиками — це була наша весняна традиція.
Мама народилася в Саратовській області, та коли почалася війна в червні 1941 року, її батько перевіз сім’ю до Василькова. Там мама і прожила всю юність. У 60-х вона тричі намагалася вступити до медичного інституту, на третій раз це їй удалося, навчалася на санітарно-гігієнічному факультеті. Там же зустріла мого батька.
Коли мої батьки закінчили інститут, поїхали працювати за розподіленням в Іванково. У 1967 році вони переїхали в Ірпінь, де почали працювати на санітарно-епідеміологічній станції. Мама пропрацювала там понад сорок років. Багато років була завідувачкою бактеріологічної лабораторії. З цієї посади й пішла на пенсію.
Мама була дуже цілеспрямованою і грамотною людиною. Постійно підвищувала кваліфікацію, їздила на тренінги, брала участь у змаганнях між санстанціями всіх районів на обласному рівні. Я пам’ятаю багато випадків, коли мамина санстанція вигравала змагання — це було святом і в сім’ї, і на роботі. Мама з батьком працювали в одній сфері, тому вдома часто обговорювалися професійні питання. Взагалі мама з татом прожили разом 52 роки.
У 2005 році батьки переїхали у приватний будинок у Бучі, який залишився їм у спадок. Мама була дуже охайна і педантична. Багато читала, любила класику, обожнювала детективи: Чейз, Агата Крісті. Збирати книжки було її хобі. Завдяки моїм батькам у мене виріс дуже розважливий розумний син, оскільки він переважну більшість часу проводив у них, аж до сьомого класу. Бабуся була дуже строгою щодо навчання. Вона й сама все життя навчалася, і нас змушувала добре вчитися. У віці 75 років, залишившись сама, мама освоїла комп’ютер. У неї був живий розум, вона ніколи не падала духом. На початку двохтисячних почала регулярно ходити в церкву.
Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, я намагалася приїхати до мами в Бучу, але там уже стояли блокпости і мене не пустили. Незважаючи на перебої з мобільним зв’язком, ми щодня до 3 березня розмовляли. Потім телефон не відповідав. Поруч із маминим будинком розташовано будинок для літніх людей. Я знайшла їхні телефони в інтернеті, подзвонила й попросила хоча б із вікна подивитися у двір, чи хтось там є. Мене заспокоїли, сказали, що все нормально, штори в будинку відкриваються і закриваються. Мама жива, просто немає зв’язку.
7 квітня мені подзвонили сусіди й повідомили страшну новину. Лікар, який робив висновок, сказав, що це самогубство, та я не вірю в це. У мами були домашні улюбленці: велика німецька вівчарка і кіт, саме через них вона відмовилася виїхати, опинившись під окупацією. Вона б ніколи не залишила тварин без догляду. Усі, хто її знав, не вірять у версію самогубства. Такого просто не могло бути!»