Народився 14 квітня 1987 в Ірпені.

34-річний Дмитро Шевчук загинув 16 березня 2022 року в Ірпені.

Освіта: навчався спочатку в ЗОШ № 10, потім у ЗОШ № 17 разом із братами Володимиром і Олександром. Захоплювався футболом і мріяв стати пілотом. Журнали, фото, вирізки з газет заповнювали його власну бібліотеку статтями на цю тему.

Після закінчення школи подався до Київського національного авіаційного університету, обравши спеціальність «пілот». 

Навчався, займався спортом, дуже хотів влаштуватися на роботу до Міжнародного аеропорту «Бориспіль». Здавалося, що до здійснення його мрій лишався один крок.

Згадує рідний брат Дмитра — Олександр: 

«Дмитро вирізнявся серед нас, братів,  наполегливістю. Він мріяв працювати в аеропорту “Бориспіль”, туди і влаштувався. Йому лишалося пройти щеплення від ковіду. Жив він переважно в Києві, в Ірпінь приїздив до мене в гості, у квартиру, де ми колись проживали всією родиною, приїздив до шкільних друзів.

Коли розпочалися воєнні дії в Ірпені, він був у Києві. Купивши продуктів, ліків, вирушив до Ірпеня, бо тут лишилося багато знайомих — був переконаний, що їм знадобиться його допомога. 

На виїзді із Києва на блокпосту його зупинили українські військові, пояснили, що їхати в Ірпінь уже небезпечно — у місті тривають бої. Дмитро переконав вояків, що має відвезти продукти родичам і друзям. Його пропустили, один із чергових на блокпості попросив його провідати свою маму, яка лишалася в Ірпені і проживала на вулиці Лисенка, була хворою. Дмитро пообіцяв це зробити.

Він завжди тримав слово, був чесним, надійним братом і другом. Про його вчинки тут, в Ірпені, мені пізніше розповідали знайомі. Перше, що він зробив, це подався до сил територіальної оборони міста. На запитання “Чи є в тебе зброя?”, відповів, що нема. 

Найціннішим тоді для захисників міста була зброя. Дмитро вирішив діяти самотужки.

Сказали,  що був підстрелений окупантами в обидві ноги його знайомий на ім’я Сашко. Дмитро знайшов його між будинками і на руках доніс до поліклініки. Якась жінка намагалася віддячити брату цукерками за допомогу їй, звичайно ж він не взяв ті цукерки, сказав, що в нього все є, а гостинець нехай залишається жіночці. 

Гадаю, що Дмитро опинився на вулиці Лисенка тому, що йшов дізнатися про стан здоров’я матері того воїна, що стояв на блокпості в Києві і який просив повідомити хоча би щось про свою маму. 

Саме там, на вулиці Лисенка, 16 березня 2022 року мого брата  та ще якогось хлопця розстріляли окупанти.

Кілька днів його телефон не відповідав. Минув час, і наші спільні знайомі прислали мені фото двох тіл, що лежали на перехресті доріг вулиць Київської і Лисенка. В одному я впізнав Дмитра. 

Голова та обличчя були знівечені — по ньому проїхав ворожий танк…

Після звільнення Ірпеня я розпочав пошуки тіла Дмитра: морги Вишневого, Боярки, Києва довелося об’їхати двічі чи тричі.Процедура опізнання ускладнювалася тим, що телефон і документи брата орки знищили. Тільки по взуттю на кінець третього тижня пошуків за допомогою правоохоронців мені вдалося знайти його тіло в Київському обласному морзі.

Ми поховали брата на ірпінському кладовищі поруч із мамою і татом. Для мене мій брат — герой, я і мій старший брат Володимир будемо про нього завжди пам’ятати і розповідати своїм близьким і рідним як про справжнього героя!»