Народився 9 квітня 1989 року в місті Новояворівськ. 

32-річний Олег Шевчук загинув 23 березня 2022 року. 

Освіта: закінчив Новояворівську ЗОШ І–ІІІ ст. № 2. Після закінчення школи вступив до Новояворівського вищого професійного училища, де здобув професію електрозварювальника.

Олег Вікторович працював за фахом у будівельних компаніях.

У мирному житті мав діяльний характер і золоті руки — як зварювальник і будівельник. Був на «ти» з комп’ютером. Вирізнявся людяністю. Був люблячим сином, братом і батьком.

Олег захоплювався татуюванням, зробив собі для цього машинку, охочим набивав малюнки чи символи. А його покликанням була військова справа. 

У 2014 році він працював у Києві на будові. Коли почався Майдан, одразу влився в події Революції Гідності.

Олег від початку вторгнення росії в Україну брав участь у захисті її кордонів.

У 2014 році пішов воювати на Схід України у складі добровольчого батальйону «Айдар». 

У 2015 році вступив до лав Збройних сил України, був розвідником ГРУ МО.

Отже, набирала обертів війна: анексія Криму, Донбасу. «Олег знав, що я проти того, щоб він їхав на Схід України, я тоді якраз була вагітна другою дитиною, — розповідає дружина Ірина Шевчук. — Я дуже боялась: якщо він поїде воювати, то мені ніхто нічого не повідомить, бо статус добровольців тоді був геть невизначений. Але він сів на потяг. Олег не зважав ні на що, прагнув викинути ворогів із країни. Коли Олег ухвалював рішення, він до кінця йшов до своєї цілі». 

2022 року, із початком повномасштабного вторгнення росії на територію України, він пішов на захист рідної землі у складі сил спротиву Ірпінської громади, самовіддано виконував бойові завдання з розвідки.

Олег Шевчук на Донбасі втратив зуби і йому зробили операцію — вставили імпланти, якраз перед повномасштабним наступом росіян. Мали ось-ось зняти шви, та Олег із тими швами наприкінці лютого 2022 р. зірвався воювати — поїхав визволяти Ірпінь, причому з ним були ще мінімум семеро бійців-однополчан. Він дуже рвався в місто, розумів, що там відбувається.

Олег ніколи не розповідав про те, що йому тяжко, не жалівся і не бідкався. Він вірив, що «ми зможемо, ми визволимо і все буде добре».

Героїчно загинув 23 березня 2022 року, виконуючи службові обов’язки під час оборони Ірпеня.

У скорботі залишилися батько Віктор Миколайович, брати Микола та Павло, дружина Ірина, троє дітей — Володимир (14 р.), Денис (9 р.) та Вікторія (7 р.).

Похований на кладовищі міста Новояворівськ Львівської області.

Нагороджений медаллю «За оборону рідної держави» (посмертно).

Рішенням Ірпінської міської ради Олегу Шевчуку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ірпінь» (посмертно).