Народився 30 жовтня 1979 року у Ворзелі.

42-річний Микола Шурабура загинув 26 лютого 2022 року.

Освіта: середня школа № 3 (Ірпінь), професійне-технічне училище (Ново-Біличі),  індустріальний технікум (Київ), будівельний інститут КІСІ (Київ).

Працював в охороні, згодом у Київобленерго. Потім влаштувався на київську фірму як інженер із теплоповітряних вентиляційних комунікацій, фірма торгувала вентиляційними пристроями, батареями, насосами, котлами.

Мешкав в Ірпені на вулиці Покровській, 17. Не одружений.

Микола дуже любив природу, любив подорожувати, особливо на велосипеді чи на мотоциклі. У туристичному наплічнику мав усе необхідне. 

Любив дивитися на зорі, легко зривався на озеро, у ліс по гриби, не оминав можливості на Дніпрі далеко запливати на човні. 

Велосипедом об’їздив, зокрема, південь України, увечері ставив намет і спав біля моря.

Читав багато. Особливо любив Джека Лондона, Хемінгуея.

Завжди заступався за молодших, керувався відповідною філософією: їм ще жити, а ми маємо їх підтримувати. Був дуже людяний, прагнув допомагати словом і ділом.

Уже 24 лютого 2022 р. Микола Шурабура пішов до військкомату, там його спрямували до штабу ТрО на вулиці Пушкінській у будівлі ДОСААФ. Згодом він зателефонував: «Нас везуть у район Стоянки». 25 лютого телефоном повідомив сестрі: «Наташо, не переживай, нас тут готують». 26-го о сьомій вечора востаннє передзвонив: окремо мамі, сестрі, доньці, своїм друзям. Певно, розумів, що ситуація дуже серйозна. 

Загинув 26 лютого 2022 року. Це сталося на Великій кільцевій  на перехресті до Пущі-Водиці (Оболонський район). 

Почалася окупація Ірпеня. Рідні виїхали до Львова. Про Миколу не було ніякої інформації. Сестра у фейсбуці розмістила фото брата — розшукується.

11 квітня 2022 року сестра повернулася до Ірпеня. Продовжила пошуки брата. Поїхала на Пушкінську в будівлю ДОСААФ, а там —цілковитий гармидер, руйнування, замінування. Зателефонувала до поліції, усно передала заяву. Згодом повідомили: Микола Шурабура загинув, його тіло в морзі в Києві на вулиці Оранжерейній. 

Після того на родину Миколи «вийшла» військова частина, у якій він, виявляється, служив! Він це приховав. Якимось чином 25 лютого Микола Шурабура прийняв присягу і був зарахований до лав ЗСУ, до військової частини, що дислокувалася в Гостомелі. Отакий поворот долі. А 26 лютого загинув. «Згодом, — розповіла сестра Миколи Наталя Будинкевич, — нам телефонував слідчий, який з’ясував обставини загибелі брата, він сказав, що наші бійці були на перехресті в засідці, окопалися. Уночі стався бій — на них несподівано наскочила ворожа ДРГ. Серед перших загинув Микола Шурабура. Одна куля увійшла в серце, друга влучила в легені. Тому, я думаю, що він був без бронежилета. Тіло завезли до моргу в Києві 2 березня». 

А ще виявилося, що Миколі Шурабурі присвоїли медаль «За мужність» ІІІ ступеня. Приїздили побратими з військової частини і капелан. 

Сестра Наталя зауважує: «Я не уявляю, щоб він учинив якось по-іншому. Та мене досі бентежить те, що брат розумів, що йде на смерть. Хоча в армії не служив, у нього спина боліла, бо тягав батареї, котли… Але в Миколи була своя ідея. Він усвідомлював усі ризики, але через характер, учинив так, як учинив». 

Рідні забрали Миколу Шурабуру з моргу 16 квітня. Поховали на Вербну неділю 17 квітня в Мотижині, бо Микола дуже любив це село, вважав його малою батьківщиною.