Народився 4 січня 1974 року в місті Ірпінь.

49-річний старший солдат Сидорук Володимир Святославович загинув 20 квітня 2023 року в місті Дружківка Донецької області.

Освіта: школа № 17 (Ірпінь), КНЕУ за спеціальністю «радіомеханіка», Європейський університет.

Працював, зокрема на керівних посадах, був заступником директора агропромислового підприємства, контролював розподіл техніки під час збирання врожаїв.

Мав творчу вдачу — займався проєктуванням, дизайном, ремонтом будинків, але найбільше цікавився і виконував електромонтажні роботи. Брався за найскладніше, забезпечуючи домівки світлом та наповнюючи теплом людські серця. 

Володимир Сидорук був одним із чотирьох онуків заслуженого художника України Сидорука Володимира Федоровича, який проживав у місті Ірпінь на вул. Паламарчука. 

Онукові Володимиру дісталася частина будинку, фактично дідова майстерня. Володимир зробив ремонт-добудову і переїхав в Ірпінь на помешкання. До того проживав у місті Києві на Борщагівці. Саме в Ірпені у Володимира відкрився електротехнічний талант. Маючи золоті руки, він досяг неабияких висот в електрифікації будинку. Це був його перший об’єкт, він сам провів там електрику й зацікавився електросправою. Почав усюди шукати інформацію, вивчати, як обладнати «розумний» будинок. Отож досяг чудових результатів у створенні «розумних» будинків у сфері енергозбереження, мікроклімату, захисту від сторонніх посягань, упізнавання господаря тощо. Але, зателефонувавши з фронту, він несподівано сказав дружині: «Із електрикою, мабуть, зав’яжу, і почну займатися іншим». Дружина запитала: «А чим іншим? Натякни». «Я приїду, розповім».

Дід-художник, вочевидь, уплинув на Володимира — він справді був мистецькою людиною. Мав хороший смак, цікавився художнім світом. Коли дружина малювала, захоплено казав: «Опановуй, розвивайся, навчайся в дідуся за його картинами». Водив дружину виставками. За два роки до великої війни сказав: «Усе, їдемо з тобою в подорож Україною, від музею до музею, де є картини діда». Проклав маршрут. Почали з музею в Почаєві, затим Коломия, Івано-Франківськ, Тернопіль та ін. У музеях після огляду зустрічалися з персоналом, із митцями. Подорож тривала десять днів. Володимир хотів написати книгу про дідуся, про цю подорож, про те, як художника Володимира Федоровича Сидорука згадують люди, які його знали. 

Володимир був дуже мирною людиною, але мав стійку громадянську позицію. Тому в перші дні великої війни вступив добровольцем до лав ЗСУ. Враховуючи його професійність і досвід, був зарахований до ремонтно-відновлювального підрозділу військової частини А 0998 міста Яворів.

Про обставини загибелі чоловіка дружина Олена розповідає таке: напередодні рокової події, що сталася 20 квітня 2023 року в місті Дружківка Донецької області, вона пізно увечері зателефонувала Володимиру. Вимучений, утомлений, він сказав, що день був дуже важким: виїзд, ремонт військової бронетехніки. Техніку часто ремонтували мало не на передовій, під обстрілами. Йому не давали відпустки, не було ким замінити. І от урешті командир підписав наказ, що 22 квітня він може перепочити. 

Володимир уранці встав, ніби все нормально, випив кави. Почали руки німіти, самопочуття різко погіршилося… Командир терміново викликав «швидку», а Володимир сидить, наче усміхається, а потім зуби зціпив — і все. Медики констатували: тромб зірвався. І це при тому, що фізично Володимир Сидорук був сильним чоловіком. Богатир, зроду не хворів. 

П’ятеро побратимів, котрі приїхали з Дружківки на поховання, розповіли, якою насправді важкою була служба Володимира, адже він ніколи не зазначав, що служив у зоні бойових дій, а казав: «Та ми далеко від фронту, за 200 кілометрів». Хоча був навіть в оточенні під Бахмутом.

Похований 29 квітня 2023 р. на Алеї пам’яті захисників України на кладовищі в м. Ірпінь.

Рішенням Ірпінської міської ради Володимиру Сидоруку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ірпінь» (посмертно).

У Володимира залишилися дружина, син, мама, сестри, багато рідних і друзів, які пам’ятатимуть його завжди.