Народився 22 жовтня 1951 року в Лісовій Бучі.

70-річний Валерій Силенко загинув орієнтовно 25 березня 2022 року в Ірпені.

Освіта: вісім класів школи і професійно-технічне училище зв’язку.

У молодості їздив на північ працювати зв’язківцем: у Тюменську область, на Ямал. Згодом працював у КП «Київпастранс», обслуговував автомобільний парк як зв’язківець.

Мешкав у приватному будинку на вул. Багірова (раніше — Чапаєва), 20.

Сину Роману 42 роки, боєць ЗСУ, має багато поранень, на лікуванні.

У мирному житті Валерій Анатолійович любив садити й вирощувати рослинність: дерева, кущі, квіти. Коли подружжя (дружина — Силенко Ганна Петрівна) уперше повернулось із заробітків на півночі (було три вояжі по 2–3 роки), дерев на садибі не було, тож Валерій пішов повесні до лісу, накопав дичок, посадив у садибі, зробив прищепи (груші, яблуні, сливи) і вони почали цвісти й родити. Знайомі казали: «Валерій патик посадить — і він у нього родить». Силенко вирощував також лимони, інжир. У бабусі росла квіткова рослина мірта (поляки ці квіти використовують як прикрасу на весіллях), та вона не цвіла. Валерій пересадив біля свого будинку, і мірта зацвіла білими пахучими квіточками. Отакий був садівник-самородок. 

Валерій Силенко захоплювався акваріумними рибками, розводив їх у великому акваріумі. Якось рибки-дискуси захворіли, і Валерій, як людина прискіплива, узявся з’ясовувати суть їхньої хвороби, занурився в інформацію, зателефонував в університет ім. Тараса Шевченка на кафедру біології, почав професора розпитувати. Той поцікавився: «А ви за професією хто?» — «Зв’язківець». — «Ви не туди вступали навчатися. У вас стільки знань, що це тягне на дисертацію». Валерій багатьох знайомих долучив до риб’ячої проблеми, урешті, замовив потрібні ліки в США. 

У Валерія завжди були собаки — лайки. І син Роман брав із нього приклад.

Між Ірпенем та Гостомелем на березі річки Буча є кав’ярня «Караван-Гала» із відпочинковою зоною. Валерій туди ходив, для своїх рибок ловив дафній (живий корм). У штучному озерці орендарі рибу розводили, чоловік допомагав, йому за це платили, він обслуговував те озерце. Та ось туди привезли шестеро лебедят, Валерій почав ними опікуватися, годувати, розмовляти з ними. Лебедята до нього дуже прив’язалися. Він іде додому, а лебеді за ним — рядочком, уже на автомобільний міст вийшли, тож чоловік був змушений повертатися, казати: «Ходімо назад».

Валерій Силенко загалом був небайдужим активним чоловіком, скажімо, протидіяв незаконній забудові на вулиці Северинівській, де хотіли відтяти скверик із чудовими соснами під забудову.

Та ось росія розпочала безглузду невмотивовану війну проти України.

Дружина Ганна Петрівна не витримала і 13 березня 2022 р. виїхала з Ірпеня. Чоловік Валерій Анатолійович не захотів, головним чином через собаку. 14 квітня син Роман, що вивозив людей з Ірпеня, приїздив додому, казав: «Тато, виїжджай». «Ні, я залишуся». Залишився назавжди. Возив на візочку місткості з водою тероборонівцям (у кінець вулиці Багірова), харчі. Сусіди приходили до Валерія по воду, він завжди приязно проводив їх до криниці. 

Зі слів дружини Ганни Петрівни: «Сусідка, яка мешкає через кілька будинків, розповіла, що на Багірова, 20, залунали постріли. Певно, Валерій стріляв, бо він мисливець і мав рушницю. Урешті отримав кулю в голову, у нього були відстрелені пальці. У кухні залишився слід його закривавленої руки на вікні та підвіконні. А почалося на вулиці — Валерій там сидів і курив, думаю, він з орками посварився, вони, між іншим, у сусідньому будинку перебували. За натурою Валерій був відчайдухом, сусід розповів, що він міг сказати будь-що, вилаяти…»

Отже, Валерій Анатолійович Силенко загинув орієнтовно 25 березня 2022 р., окупанти розстріляли його у власному подвір’ї.

Син Роман попросив хлопців-тероборонівців знайти батька. Ті відшукали тіло 2 квітня 2022 р. Батька завалило поруч із будинком. А потім син розшукував його у моргах, племінниця-хресниця Валерія Силенка виявила його тіло у Вишгороді. 

Син Роман поїхав, опізнав батька, і 12 квітня поховав на кладовищі в Ірпені. 13 квітня Роман Силенко вступив у ЗСУ.