Сова Дмитро Сергійович
46 років 20.11.1976 - 03.02.2023
Народився 20 листопада 1976 року в Києві.
46-річний Дмитро Сова загинув 3 лютого 2023 року.
Освіта: київська середня школа № 158, Національний університет харчових технологій (Київ).
Останні 10 років із родиною мешкав у Михайлівці-Рубежівці. Побудували свою хату на вулиці Крушельницької. Там нині проживає дружина Сова Юлія Олександрівна з дітьми: Андрію — 16 років, Дар’ї — 14.
За фахом був механіком молочного обладнання. Працював фактично по всій Україні, певно, не лишилося жодної області, де б його не знали — він був одним із найкращих фахівців у своїй справі. Переймався тим, щоб в Україні діти й дорослі вживали якісну і смачну продукцію. Трудоголік. Навіть перебуваючи на «нулі», допомагав людям, які телефонували, коли щось на молочних підприємствах виходило з ладу. Надавав консультації. Телефонував за місцем роботи: допоможіть тому-то й тому, їм потрібні певні запчастини.
У мирний час кожну вільну хвилину віддавав дітям. Створював можливості тренуватися, тож діти росли спортивними, регулярно їздив із ними на ігрові змагання по всій Україні. Усе робив для того, щоб у дітей були досягнення в навчанні й в спорті. Уважно й цікаво відповідав на їхні життєві запитання.
Доволі багато читав. Здебільшого філософів або наукову літературу, пов’язану з роботою.
Слухав музику — класичну й українську.
Мріяв дати хороше майбутнє своїм дітям і жити в чудовій країні. Дмитро дуже переймався майбутнім України.
Дружина Юлія Олександрівна розповідає: «Попервах я запитувала себе: чому він пішов воювати? Ми не одразу про це дізналися. Зранку 26 лютого 2022 року Дмитро зібрався й поїхав, ніхто цього й не бачив, бо це сталося до пів на п’яту. А ввечері прийшло телефоном повідомлення: «Я сьогодні додому не прийду, я записався в тероборону. Отримав зброю». Усе. Згодом я дізналася, що першу спробу долучитися до тероборони він зробив 25 лютого, але в Києво-Святошинському райвійськкоматі були дуже великі черги. Характерно, що в ТрО Дмитро пішов разом із сімдесятилітнім батьком Сергієм Миколайовичем. Вони захищали гостомельсько-київський напрямок. Доводилося воювати і в Ірпені».
Дружина залишилася вдома з п’ятьма дітьми від 2-х до 16 років, і не тільки своїми. У той період Михайлівку-Рубежівку орки прагли окупувати, так само як Ірпінь та Бучу. Тож у березні, коли було вже надто жахливо, виїхали до Білої Церкви — до сестри Юлії.
З квітня Дмитро вже був на «нулі», тобто на фронті в зоні зіткнень у районі Лиману, воював простим солдатом. Пройшов найгарячіші точки: Краматорськ, Соледар, Бахмут, Кремінна.
Третього лютого вранці він написав дружині: «Ми йдемо на завдання». О восьмій годині вечора Юлії зателефонував його друг і сказав: «Шукай Дмитра. Його забрали в лікарню, він цілий».
Юлія шукала його телефоном по всіх лікарнях Лиману і Дніпра упродовж ночі. Не знайшла. Наступного дня Юлії зателефонував свекор і сказав: «Діми більше немає».
Дмитро Сова загинув 3 лютого 2023 року біля населеного пункту Діброва Сєверодонецького району Луганської області внаслідок мінометного обстрілу, отримав несумісне з життям поранення.
Дмитра Сову урочисто поховано в Ірпені на Алеї пам’яті захисників України місцевого кладовища.
Рішенням Ірпінської міської ради Дмитру Сові присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ірпінь» (посмертно).