Народився 5 вересня 1989 року в місті Києві.
32-річний Володимир Старіков загинув 15.03.2022 року.
Освіта: навчався в Київській школі № 24. Здобував далі освіту в Київському національному університеті будівництва і архітектури, де й закінчив магістратуру.
Місцем першого працевлаштування був розважальний парк. Потім перейшов на роботу за фахом, на будівництво. Останнім часом працював виконробом. Мав золоті руки — багато чого власноруч умів робити. Разом із дружиною Христиною Віталіївною Кобзар планував переїхати з Києва до Ірпеня, тож займався ремонтом квартири. «Ремонт удома ми робили самі, він клав підлогу, стіни штукатурив», — розповідає дружина.
Познайомилися Володимир і Христина в 2010 році. Перше враження, яке майбутній чоловік справив на дівчину — дуже серйозний чоловік, неусміхнений. Зустрічатися почали не відразу — два роки просто спілкувалися. А тоді став квіти дарувати. Із 2014 року пара з’їхалася жити під одним дахом. Але вже незабаром війна на Сході України розлучила на два роки. Володимир не міг спокійно споглядати за тим, що відбувається, і в 2015 році добровольцем пішов у зону проведення АТО. Служив у Маріуполі, був сержантом. Що бачив і пережив — залишилося з ним. Додому повернувся дуже замкнутим і ще більш серйозним.
«Узагалі за характером Володимир був спокійним, добрим, усі могли до нього звернутися, він не відмовляв у підтримці. Займався настільним тенісом, дивився футбол. Із друзями часто бачились, у нарди грали», — додає дружина.
Побралися Володимир і Христина в 2018 році. Дітей народити не встигли…
На початок повномасштабного вторгнення 24 лютого подружжя перебувало вдома. Володимир чітко розумів, що йде до війни, тож був до цього психологічно готовий, тримав напоготові зібрані документи. Тож коли росія почала бомбардувати мирні міста всієї України, він того ж дня зі своїми друзями пішов до військкомату, аби взяти зброю. Зібралися в місцевій школі. Формувався ССО «АЗОВ-Київ», потім який став називатися «3-тя ОШБ».
Володимир Старіков тиждень разом із побратимами був у Києві, після чого їх відправили в Ірпінь. Вони стояли на позиціях у селі Мощун.
Востаннє Володимир із дружиною спілкувалися 11 березня 2022 року. Він сказав, що кілька днів із ним не буде зв’язку. Попрохав берегти себе, додав, що любить…
Загинув 15 березня в Мощуні. Як стало відомо, через відсутність телефонного зв’язку він не міг сконтактувати з командиром, а дуже треба було. Щоб дістатися його, вирішив ризикнути вийти з окопу. І трохи не встиг… Прилетіло… Однак Володимир, почувши, що летить снаряд, заскочив у сусідній окоп і прикрив собою хлопця…
Через два дні його тіло загиблого привезли в Київ. Похований на Лук’янівському заповіднику на Алеї Слави.
За сприяння оборони Києва Київський міський голова Кличко (від 19.05.2022 року) посмертно нагородив Володимира Старікова медаллю. Перша ж нагорода в Героя ще з АТО — за оборону Маріуполя (2016 рік).
Володимир Старіков пішов із життя в розквіті літ. Дуже хотів поїхати в Ірландію. Хотів дітей. Хотів просто щасливо і спокійно жити на своїй рідній землі…