Народився 4 січня 1972 року в Ірпені.
Помер 18 серпня 2018 року в 46-річному віці від інфаркту, спровокованому пережитим на фронті (населені пункти Дебальцеве, Попасне) воєнним подіям.
Освіта: навчався в ірпінській загальноосвітній школі №17. У Києві вивчився на зварювальника та електрика.

Працював за здобутим фахом на державному підприємстві «Антонов». Також має досвід роботи на будівництві та в КП УЖКГ «Ірпінь». За словами дружини Тетяни Андріївни Шепіциної, з якою прожив 20 років, мав золоті руки, не боявся будь-якої роботи ні на підприємстві, ні вдома.

Коли росія окупувала українські території на Сході України, не зміг залишитися осторонь і в тому ж 2014 році пішов служити добровольцем. Однак унаслідок перебування на фронті (населені пункти Дебальцеве, Попасне) стан здоровʼя Віталія Сергійовича суттєво похитнувся. Під час додаткових навчань на полігоні в селі Широкий Лан у 2018 році він переніс перший інфаркт, якому, на жаль, не надав серйозного значення. Завдяки вчасній медичній допомозі життя було врятоване. Однак продовжити службу чоловік не зміг і змушений був повернутися додому, де невдовзі після повернення стався ще один приступ, а затим і третій, який і забрав життя Віталія Сергійовича.
Після пережитої втрати на фронт продовжити справу вітчима пішов син Тетяни Андріївни від першого чоловіка Дмитро Сергійович, який і до сьогодні служить танкістом на запорізькому напрямку (також служив під Бахмутом). За відважну службу має медаль від Президента України. Нагороди ж Віталія Сергійовича внаслідок воєнних дій в Ірпені на початку 2022 року втрачені.

У скорботі залишалася дружина, син із невісткою, двоє внуків, рідні та друзі.