Народилася 18 вересня 1952 року в селі Синиця Богуславського району Київської області.

69-річна Ольга Стукало загинула 5 березня 2022 року в Ірпені від вибуху.

Освіта: закінчила вечірню школу і професійно-технічне училище за спеціальністю швачка в Богуславі.

В Ірпені сім’я оселилась у 1984 році. 

Ольга Григорівна працювала швачкою в Бучі, Ворзелі, згодом в Ірпені. 

Жінка любила родину й Україну. Любила землю і працю на ній, рослини — вазонами вдома все було заставлено. У селі Наливайківка (Бучанський р-н) на городі — 50 соток! — біля батьківської хати подружжя вирощувало городину, плекало квітник. Ольга Григорівна захоплювалася виготовленням випічки: різні пиріжки, рогалики, печиво. 

Доньці Олені — 48 років, сину Олександру — 35. Ольга Григорівна залюбки люляла чотирьох онуків.

Загинула за таких обставин: подружжя Стукало, що мешкало у висотці на вулиці Полтавській, 61, на четвертому поверсі, перебралося до доньки на вулицю Ново-Оскольську — до приватного будинку, там у погребі ховалися під час обстрілів і бомбувань. Дочка вмовляла батьків виїжджати, вони відмовились. Після жахливого обстрілу, коли притихло, донька, її чоловік і двоє дітей зібралися і вийшли з двору на вулицю. І раптом — вибух, вочевидь орк-стрілець був десь поруч і побачив їх. Вони впали, батькові Дмитру Яковичу Стукало здалося, що в дончину сім’ю влучили. Він кинувся на вулицю, а стрілець бабахнув у двір. Дружина стояла на терасі. Дмитро Якович озирнувся: а вона вже лежить. Підбіг — під нею кров. Ольга Григорівна мовила останні слова: «Я уже все». 

Дмитро Якович зазначає: «Я не можу сказати, що то була за зброя, на землі взагалі не залишилося жодного сліду, вибухало в повітрі, побило вікна, стіни, дах. Уламки розліталися. Було три прильоти. Я стояв на весь зріст на відкритому місці, бачив вибух ніби зсередини, і мене не зачепило».

Дончину сім’ю Бог уберіг. Сусіди мали великий погріб, там, зі слів доньки, ховалося осіб 15, хтось звідти вискочив і затягнув сім’ю туди. Сиділи години чотири. Коли притихло, волонтери вивезли сім’ю на машині до Романівського мосту. А батько залишився.

З Дмитром Яковичем у домі переховувалася родина ірпінців: чоловік, жінка і дівчинка років дванадцяти. Уночі Ольгу Григорівну перенесли до хати. Дмитро Якович поклав килим на пачку гіпсокартону (ремонт у хаті), на килим — дружину. Накрив. Через три дні закопали у дворі. 

Представники Червоного Хреста йшли вулицею і закликали: «Виходьте евакуюватися! Домовлено, не бійтеся, стріляти не будуть!» Сім’я пішла, і Дмитро Якович — за ними. Й інші люди рухалися до Романівського мосту. 

Дмитро Якович подався до дочки Олени в Коломию. Але за два місяці повернувся до Ірпеня — дружину по-людськи поховати на кладовищі. Має довідку, де вказана дата поховання, але він цього пам’ятати не хоче.