Роман народився в місті Золоте Луганської області. 

23-річний прикордонник Роман Ступак загинув 2 січня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі селища Підгородне на Донеччині. Його життя обірвав ворожий артилерійський обстріл.

Навчався в Золотівській багатопрофільній гімназії. Після школи закінчив Золотівський професійний ліцей, здобув фах електрослюсаря підземного. До строкової служби в армії працював за спеціальністю на шахті «Карбоніт». Із захопленням переглядав документальні фільми про військову техніку, цікавився автомобілями, любив швидкість.

У червні 2020 року Лисичанським міським військовим комісаріатом Луганської області був призваний на строкову військову службу. 

Після армії в лютому 2022 року Роман добровільно уклав контракт із Державною прикордонною службою України. Проходив службу у складі 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса на посаді інспектора прикордонної служби 3-ї категорії другого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави відділу прикордонної служби № 1, де одним із перших мужньо лицем у лице зустрів ворога під час наступу окупаційних військ російської федерації в напрямку м. Золоте Луганської області.

Відтоді прикордонник виконував бойові завдання з оборони міста Кремінна Луганської області, Святогірська Донецької області, де тривали тяжкі бої і де ворог застосовував велику кількість бронетехніки для атаки на міста. 

Із грудня 2022 року Роман у складі відділу прикордонної служби № 1, незважаючи на бойові втрати та безперервні ворожі артилерійські обстріли позицій, мужньо і героїчно протидіяв наступу переважаючих сил противника  в районі міста Бахмут Донецької області.

2 січня 2023 року Роман із побратимами зайняли оборону на ВОП «Тячів» у н. п. Підгородне Бахмутського району Донецької області. О 18:50 противник здійснив обстріл позицій зі ствольної артилерії та РСЗВ. Окупант підступно наступав під прикриттям своєї артилерії, аби відтіснити наші підрозділи та зайняти взводні опорні пункти. Під час бою військовослужбовці підрозділу діяли впевнено, злагоджено й оперативно, тож не допустили прориву ворога на визначеному напрямку. На жаль, масований ворожий обстріл забрав життя Романа — він отримав осколкові поранення, несумісні з життям.

За особисту мужність та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань із відбиття збройної агресії російської федерації на території Луганської та Донецької областей, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

«20 серпня 1999 року я стала найщасливішою мамою, бо в мене народився син, якого я назвала Роман. У родині ми завжди називали тебе лагідно — Ромашка. Друзі та побратими звали Ромка або Ромчик. Мій синочку! Мій Ромчику! Моє сонечко! Ти був справжнім скарбом для нашої родини і найсвітлішою людиною, яку я знала. Ти — моє серце. Ти — моє життя. Ти в кожному моєму подиху. Ти в кожній миті.  

Синочку, тобі назавжди 23 роки. 23 роки мого щастя, яке безжалісно забрали. У моїй пам’яті закарбована кожна мить твого життя. Щосекунди я поринаю у спогади, де є ти, де поруч крокують щастя і надія. У цих спогадах я знову щаслива. Щаслива, поки не згадую найстрашніші слова: “Ваш син загинув як герой, виконуючи свій військовий обов’язок”. На душі — біль, смуток, відчай. Життя втратило всі яскраві барви, коли зупинився твій подих. 2 січня 2023 року і місто Бахмут — чорні сторінки нашого життя.

Я не побачу твого майбутнього. Але я впевнена в тому, що воно було би світле, бо в моїй уяві твоє життя, яке повинно було бути довгим, асоціюється зі світлими барвами. У ньому мало би бути безліч яскравих щасливих моментів. Твоє кохання, одруження, народження дітей, родинні свята і зустрічі. Ти — найкращий син і брат. Я впевнена в тому, що ти був би надійним чоловіком та люблячим батьком. Цього я вже ніколи не побачу.

Я розумію, Ромчику, що ти не зателефонуєш, не заспокоїш, не поговориш зі мною про різні дрібниці, не пожартуєш, не розповіси про свої плани і надії. Я усвідомлюю, що ти не повернешся додому, більше не подаруєш букет троянд. Проте щовечора чекаю на зустріч із тобою уві сні. Для мене ти — Герой, мужній Чоловік, справжній Друг, надійний Син! Я пишаюся тобою!», — написала мама полеглого воїна Олена.

Роман Олегович Ступак похований в Ірпені на Алеї пам’яті захисників України. Йому було лише 23 роки. У захисника у скорботі залишилися мама та сестра.