25 ДШБ

Народився 30 листопада 1987 року в місті Керч, АР Крим.
36-річний Андрій Тягноренко помер 16 грудня 2023 року в Ірпені.
Освіта: закінчивши ЗОШ № 14 (Керч), Андрій вивчився в Керченському морському технологічному училищі, здобувши спеціальність моториста.
Як і батько, влаштувався на судноремонтний завод «Залив».
Батьки: тато Олександр Миколайович Тягноренко, працював заступником директора з персоналу Судноремонтного заводу «Залив» (помер у 2011 році), мама — Світлана Іванівна Тягноренко, працювала старшою паспортисткою житлово-комунального господарства Керчі. Також у родині виховувалася донька Тетяна.
Однак у 2014 році родині довелося виїхати з власного дому і рідного міста, аби не жити під ворожим триколором. Для мирного життя обрали Ірпінь, де мусили починати життя спочатку. Андрій пішов працювати будівельником. Мама вийшла на пенсію.
«Андрій захоплювався рибалкою, водінням авто, смачно готував. Він був дуже світлою, відкритою людиною, завжди готовий допомогти людям навіть останнім, неймовірно любив життя і дітей, був веселим, комунікабельним, справедливим і хоробрим», — розповідає сестра Тетяна Горбенко.
Проте в 2022-му росіяни зламали лад мирного життя всієї України.
Із початком повномасштабного вторгнення Андрій узяв зброю до рук та добровольцем вступив до лав ЗСУ. Сказав, що йде захищати не лише свою країну, а й сина і трьох племінників, яких дуже любив.
Із серпня 2022-го був старшим солдатом 25-ї десантно-штурмової бригади. Брав участь у запеклих боях на Харківщині. Побратими згадують його як хороброго воїна та вірного друга.
Отримавши відпустку, Андрій поїхав до мами в Ірпінь. Однак пережитий на фронті стрес фатально позначився на здоров’ї воїна — 16 грудня в Ірпені зупинилося його серце.
20 грудня 2023 року відбулося прощання з Андрієм на Алеї пам’яті захисників України. Ірпінці створили живий коридор на вулиці Університетській від Центрального парку до Ірпінського кладовища.
Андрію Олександровичу тепер 36 назавжди…