Народився в Ірпені. 

25-річний Микола Ткачов загинув у бою поблизу села Терни, що на Донеччині.

Закінчив місцеву школу № 2. Був тихою, мовчазною та спокійною дитиною, проте вмів постояти за себе. Любив рибалку, художньо-документальні фільми та походи з братами у лазню. Старанно вивчав історію, адже планував після школи вивчитись на юриста.

На жаль, у житті не завжди стається так, як хочеться. Отримавши відмову в зарахуванні, на прохання батьків подав документи до Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства та здобув професію електромонтажника. Однак за профілем жодного дня так і не працював.

Микола був дуже закритою людиною і більшість часу проводив удома за комп’ютером. Щоправда, мав чудове почуття гумору й ніколи ні з ким не сварився. 

Після здобуття освіти довго не міг віднайти себе. Допоки не знайшов роботу у сфері прокату транспорту.

«Бували такі місяці, що він міг працювати по 30 днів без вихідних. У нього там з’явилося багато друзів, він став вільніше себе почувати, почав спілкуватися, навіть зі мною чимось ділитися, хоча раніше був таким мовчазним, що й слова не витягнеш. Коли щось питала, то він або відповість, або взагалі промовчить», — розповідає мама Миколи Наталія Ткачова.

Після початку повномасштабного вторгнення юнак несподівано почав активно займатися спортом. Майже щоранку перед роботою ходив на пробіжки, відтискався від підлоги та робив інші силові вправи. На той час у рідних навіть і думки не було про те, що Микола хоче піти воювати. Наразі ж старший брат Артем каже, що, скоріш за все, юнак таким чином готувався до вступу до Третьої окремої штурмової бригади.

«Він ніколи не виглядав як людина, яка спроможна піти добровольцем. Тому, коли Микола розповів, що хоче піти воювати, ми всі дуже сильно здивувалися.

Він надзвичайно любив історію України та захоплювався козаками. Багато читав про них. Загалом він любив свою країну, тож, певно, тому пішов її боронити», — розповідає Артем.

Почувши про плани сина, Наталія спершу подумала, що він просто жартує. Проте після того, як Микола почав купувати військову форму та збирати необхідні документи, жінка зрозуміла, наскільки серйозні його наміри.

«З одного боку я пишаюся, що він ухвалив таке рішення і сам, добровільно, пішов до військкомату, а не ховався. Значить, уже дорослий.

А з іншого боку, як мама, я дуже сильно хвилювалася. Пригадую, як він запізнювався з роботи на пів години і я, розуміючи, що йому хоч і 24 роки, усе одно телефонувала, щоб переконатися, що все гаразд.

А тут, коли він сказав, що хоче йти воювати, я ледве дар мови не втратила. Але, звичайно, підтримала його бажання», — ділиться своїми переживаннями Наталія.

На перше місячне навчання, що проходило в Києві, Микола вирушив 18 грудня 2023 року. Повернувшись додому на новорічні вихідні, хлопець уже через кілька днів рвався назад до своїх побратимів і казав, що не може більше уявити собі цивільного життя. Після чого в січні 2024 підписав контракт із Третьою окремою штурмовою бригадою і поїхав на ще одні навчання до Іспанії.

20 березня юнак повернувся до України, забрав деякі речі з дому й одразу вирушив на Схід.

«Він був людиною слова — як сказав, так і зробив. Його побратими розповідали, що він дуже класний хлопець, який ніколи не вагався і завжди йшов першим. На фронті він перебував на передовій лінії, яка зустрічала окупанта.

На жаль, він не встиг довго повоювати. Це був його перший чи другий вихід на лінію фронту. 16 квітня вони відбивали черговий наступ ворога поблизу села Терни. Усе, що мені відомо, так це те, що по позиції Миколи відкрили вогонь із гранатомета і один із уламків влучив йому в шию», — розповів про момент загибелі брата Артем.

Микола був вихованою, освіченою людиною та вмів гарно висловлювати свої думки, за що й отримав позивний «Джентльмен». Після загибелі сина Наталія отримала безліч повідомлень від його побратимів зі словами співчуття та підтримки.

«Я б ніколи не подумала, що в нього з’являться такі друзі. Вони навіть не як друзі, а як брати стоять один за одного», — розповіла Наталія Ткачова.

Уже після смерті молодший брат Миколи знайшов його рукописи. Виявилося, що хлопець мав хист до письменництва, зокрема писав твори та оповідання про лицарів і воїнів, а також переносив на папір свої думки та переконання. Артем розповів, що одного разу Микола навіть вигадав і написав біографію для персонажа своєї улюбленої онлайн-гри.

Микола мріяв накопичити гроші на власне житло та створити сім’ю.

Попрощалися з полеглим 25-річним Героєм в Ірпені 7 травня на Алеї пам’яті захисників України.