Толстой Віктор Анатолійович

Позивний "Барига"

20 років 16.04.2003 - 07.06.2023

молодший сержант Національна гвардії України 23 окрема бригада ОГП «Хортиця»,

Мати Віктора, Толстая Оксана Вікторівна, розповідає: «Хочу поділитися спогадами про свого сина, щоб пам’ять про нього жила у серцях людей.

Віктор народився в селі Грушине Лозівського району Харківської області.
Він був світлий, добрий, щирий і надзвичайно цілеспрямований, ніколи не боявся труднощів, поспішав жити, багато мріяв і вірив, що всього потрібно досягати власною працею.
З дитинства Вітя захоплювався спортом: любив футбол, баскетбол, волейбол і настільний теніс. Був наймолодшим гравцем сільської футбольної команди «Фортуна». Любив риболовлю, багато читав, мав чудову пам’ять, легко знаходив спільну мову з людьми й мав багато друзів.
У Віті улюбленим був кіт Марсік. Саме Вітя приніс його додому. 

Із сестрою їх пов’язували особливі стосунки, побудовані на довірі, турботі та взаємній підтримці. Віктор дуже любив свого племінника Прохора.
У Віті залишилася кохана дівчина Ліза. Вони познайомилися ще дітьми в лікарні у Харкові. Дитяча дружба з роками переросла у велике кохання. Вітя часто говорив: «Я найщасливіша людина, бо в мене є Ліза». 

У 2021 році Віктора призвали на строкову службу до Національної гвардії України. Він служив у Бердянську, де його й застала повномасштабне вторгнення росіян в Україну.
Пам’ятаю його дзвінок уранці 24 лютого 2022 року. Він першим зателефонував, і сказав: «Мамо, нас обстрілюють росіяни». Відтоді намагався виходити на зв’язок щодня, щоб я не хвилювалася. Навіть у найважчі моменти не скаржився на втому, голод чи нестачу необхідного. Часто повторював: «Ти мені нічим не допоможеш. А якщо ти все будеш знати, тобі легше не стане».
Одного разу він зателефонував з останнього відрядження і сказав: «Готуй купальник». Я запитала: «Крим?» А він відповів: «Ні, поки що Бердянськ». Вітя був переконаний, що зовсім скоро ці території будуть звільнені, і я зможу приїхати на відпочинок до Бердянська.

Коли син приїжджав додому у відпустку, я завжди готувала його улюблені страви: голубці та млинці. Востаннє ми говорили з ним на Трійцю. Голос у нього був дуже сумний, а зв’язок — поганий. Я ледве його чула. Він просив мене: «Мамо, ти говори, щось говори». І я говорила: про кота, про троянди, про Вітіну півонію, яка яскраво цвіла в саду.


Він більше дбав про інших, ніж про себе. Розповідав про побратимів і людей, які підтримували військових у перші місяці війни. Згадував рибалок, що пригостили їх рибою — чи не єдиною вечерею того дня, і добру жінку, яка нагодувала хлопців, коли вони були голодні. Тоді сказав слова, які я пам’ятаю досі: «Мамо, побачиш військових — нагодуй. Мене ж нагодували добрі люди».
Серед побратимів він мав повагу й авторитет. Командири згадують його як справжнього лідера, людину з власною позицією, великим серцем і сильним характером. Він завжди прагнув бути там, де найважче, постійно вчився сам і допомагав іншим.

Ще за життя він попросив побратимів: якщо з ним щось станеться, мамі першій не повідомляти, бо вона живе сама. Просив спочатку сказати старшій сестрі. Так і сталося. Навіть тоді він думав не про себе, а про рідних.
Мій син прожив лише двадцять років, але за цей короткий час встиг стати справжнім чоловіком, надійним другом, відданим воїном і людиною з великим серцем. Я пишаюся ним щодня. 

В школі, де навчався Віктор повісили меморіальну дошку». 


Віктор Толстой загинув 7 червня 2023 року поблизу села Ольгівське Пологівського району Запорізької області внаслідок авіаційного удару керованою авіабомбою по позиціях підрозділу.


Віктор Толстой нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

ЗАКРИТИ
Закрити

Зв’язатися

Якщо ви побачили помилки на сайті, чи володієте інформацією про загиблих, які відносяться до Ірпінської громади, будь ласка повідомте нас.