Народився 28 грудня 1982 року в селі Михайлівка-Рубежівка.
39-річний Андрій Трохименко, гранатометник, загинув 14 лютого 2024 року на Донеччині внаслідок ворожого мінометного обстрілу.
Освіта: ірпінська загальноосвітня школа № 17 (нині — ліцей), бородянське СПТУ № 26, спеціальність — «кухар».
Батьки: Сергій Миколайович та Надія Михайлівна. Окрім Андрія в родині росли дві сестри — Наталія та Оксана і брат Дмитро.
У підлітковому віці родина Трохименків переїхала до Ірпеня. Андрій вивчився в ірпінській загальноосвітній школі № 17 (нині — ліцей), закінчив бородянське СПТУ № 26, здобувши професію кухара.
Відслуживши в армії, потрапив у головне управління морської розвідки (за спеціальністю — водій).
Повернувшись, розпочав трудовий шлях — влаштувався в ТОВ «Поліпромсинтез» — провідний український виробник акрилових гідромасажних ванн і обладнання для гідротерапії, де був монтажником систем.
Якийсь час також працював кухарем, а згодом захопився ландшафтним дизайном. Разом із партнерами створив свою компанію в цій сфері. До слова: уміння і напрацювання Андрія Трохименка стали у пригоді у Приірпінні, коли після деокупації в регіон почало повертатися нормальне життя і проводилися реконструкції понівечених площ, вулиць, закладів. Команда Андрія зайнялася озелененням та коригуванням зелених насаджень в Бучі, Ірпені та інших містечках.
Андрій Сергійович мав родину — у громадянському шлюбі жив із Наталею, пара виховувала спільну доньку Ганну.
Під час російської атаки на Ірпінську громаду залишився в місті та взяв на себе турботу про загиблих, допомагав ховати померлих.
У серпні 2023 року Андрія мобілізували. Він пройшов навчання, оволодівши знаннями і навичками старшого гранатометника. Уже тоді небезпека чатувала десь поруч. По навчальній частині, де перебувало близько 500 майбутніх українських бійців, росіяни запустили ракети. Дивом сталося так, що якраз напередодні чоловіків перевезли в іншу навчальну частину.
Через два місяці після мобілізації Андрій Трохименко опинився на першій лінії оборони. Свої три місяці відбув на «нулі», під Марʼянкою. Мав виїхати з фронту на перепочинок, але перебування захисників на лінії вогню було продовжено ще на три місяці.
14 лютого 2024 року разом із побратимами прибув на опорний пункт, де відбувалася зміна позицій. І цей пункт накрив ворожий мінометний обстріл…
Численні уламкові поранення тулуба і голови були несумісні з життям.
Поховали Андрія Трохименка 21 лютого 2024 року в Ірпені на Алеї памʼяті захисників України.
Посмертно нагороджений орденом за мужність.
Його імʼя також закарбоване серед інших військових на Алеї памʼяті захисників України у Києві.
У захисника залишилися мати, дочка, брат і дві сестри.