Народився 9 квітня 1965 року в м. Ірпені.

58-річний Віктор Тупало загинув неподалік населеного пункту Ківшарівка на Харківщині під час артилерійського обстрілу внаслідок осколкового поранення.

Освіта: навчався в Ірпінській середній школі № 3. У 1983 році закінчив Київське ДПТУ № 1 за спеціальністю «Слюсар механіко-складальних робіт». Строкову службу проходив на Кубі, був водієм. У 1986 році — ліквідатором аварії на ЧАЕС.

Дочка Віктора Миколайовича, Тупало Ольга, згадує: «Тато був дуже доброю людиною, із ним завжди було затишно. Ми дуже його любили. Пам’ятаю, у дитинстві він катав мене на санчатах, вчив кататися на лижах і ковзанах, згодом цього ж навчив свого онука, мого синочка. Тато ніколи не сидів без діла, після роботи він або займався хатніми справами, або йшов до лісу гуляти з собаками. Батько дуже любив свою сім’ю. Коли я навчалася в школі, допомагав мені з математикою. Пізніше, коли в мене народився синочок, тато допомагав в усьому, навіть серед ночі забирав Іванка до себе, аби я могла трохи відпочити. Зараз його онуку 8 років, він малює дідові малюнки, щоб принести їх на цвинтар.

Батько був відповідальною людиною. Як  водій-заправник автомобільного відділення підвозу пального та мастильних матеріалів взводу матеріального забезпечення, він на фронті з власної ініціативи ремонтував бійцям машини».

Дружина Віктора Миколайовича Світлана розповідає: «Віктор був патріотом своєї держави. Піти на фронт — його свідоме рішення. На початку повномасштабного вторгнення, коли росіяни окупували Бучу та Ірпінь, чоловік допомагав містянам: знаходив та привозив воду, продукти, ховав загиблих. Після деокупації нашої громади через іноземних журналістів доносив світові правду про звірства ворогів на нашій землі. А одного дня сказав мені: “Я не можу не піти: від мене також залежить Перемога”. У березні 2023 року мобілізувався до війська, боронив незалежність України на Куп’янському напрямку.

Віктор говорив: “Ми переможемо, нам, звичайно, зараз важко, але все, що ми робимо, — усе задля того, щоб Україна була вільною”.

Мій коханий був романтиком, любив поезію, цитував В. Симоненка, В. Стуса, С. Жадана. Він не просто читав вірші, а й сам їх писав, і перебуваючи на передовій, відсилав мені. Віктор завжди знаходив хвилинку для спілкування. Його слова “Доброго ранку, сонечко, люблю тебе”, “На добраніч, кохана. Тихої ночі тобі” назавжди в моєму серці. Незадовго до загибелі він написав, що скоро повернеться з Перемогою і ми обов’язково будемо разом…»

Тупалові Віктору Миколайовичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ірпінь» (посмертно).