Народився 26 вересня 1942 року в Приморському краї рф. Оселився в Ірпені 1970 року. 

79-річний Віктор Удалов помер 12 травня 2022 року внаслідок моральних страждань після смерті сина Владислава (убитого 26 березня 2022 р. російськими окупантами в Ірпені). 

Освіта: середня школа в Донецьку, Черкаський педагогічний інститут, факультет фізичної культури і спорту, спеціалізація — футбол.  

Колишній футболіст команд майстрів, зокрема в 1961 році грав сезон у «Шахтарі», володар кубка України серед аматорів, багаторазовий чемпіон та володар кубка Київщини, чемпіон та володар кубка Києво-Святошинського району, тренер, екснаставник УФЕІ Ірпінь, ФК «Буча», ВК «Нива» Петропавлівська Борщагівка та збірної команди ветеранів Києво-Святошинського району. 

Донька Удалова Тетяна Вікторівна розповіла, як після початку повномасштабної війни, розв’язаною росією, волонтери допомогли 8 березня їй забрати батька з Ірпеня до Києва, де вона тоді мешкала в дітей. Віктор Дмитрович був на той момент повністю сліпий і погано чув. Через параліч транспорту пані Тетяна міркувала велосипедом дістатися до Романівського мосту і в такий спосіб доправити батька на Троєщину (!). На щастя, волонтер привіз батька в Київ на вулицю Милославську на джипі. Донька запропонувала гроші. Чоловік відказав: «Ні, я принципово ні копійки не візьму». 

Із Троєщини телефоном зв’язувалися з Владиславом Удаловим. Батько дуже переживав за сина. Та Владислав перестав виходити на зв’язок. Додзвонилися до сусідів, ті кажуть: ми три дні Влада не бачили. Виходить, щось трапилося, бо вдома — собака, яку  треба годувати, Влад його не залишив би. 

Донька Тетяна заспокоювала батька: «Ніхто не сказав, що Влад мертвий». Батько тримався. Він був спортсменом, займався йогою, прожив би до ста років. 

А потім про брата прийшла чорна звістка. Тетяна зі старшим сином Антоном поїхала в травні на упізнання до моргу (Біла Церква). Батько після приїзду запитав: «Опізнали?» «Так». І тоді він утратив апетит, перестав їсти. 

11 травня Владислава Удалова поховали. Батько зміг лише потриматися за гроб, бо від тіла сина залишився цілковитий жах.

Батько переживав страшенно, донька заспокоювала, як могла. Віктор Дмитрович сказав: «Я сліпий і глухий. Нащо мені далі жити?» Згадав, що дідусь помер уві сні. Уранці донька з татової кімнати почула специфічний кашель. Підхопилася. Батько підвівся, постояв, ще кілька разів кашлянув, упав на бік — і все. 

Війна забрала у Віктора Удалова сина Владислава, і сам тренер пішов услід за ним за небокрай. 

Похований 13 травня 2022 року на міському цвинтарі Ірпеня.