Удалов Владислав Вікторович
45 років 30.06.1976 - 26.03.2022
Народився 30 червня 1976 року в місті Ірпені.
45-річний Владислав Удалов загинув 26 березня 2022 р., за два дні до визволення Ірпеня.
Освіта: навчався в ірпінській загальноосвітній середній школі № 2, у вечірній № 1.
Мати — вчителька, батько — відомий тренер із футболу, свого часу грав у команді «Шахтар» і в інших командах майстрів.
Владислав після закінчення восьми класів пішов працювати — учнем до майстра з ремонту машин. Закінчив вечірню школу. Працював у Лісопроєкті, у Державній податковій академії на автобусі, 10 років в «Автолюксі» на вантажній машині, у ДСНС на пожежній машині. Назбирав гроші на свою фуру, купив, отже, працював як приватний підприємець, здійснював перевезення. Перед великою війною закрив підприємство.
Владислав із дитинства любив машинки: розбирав, складав. Коли виріс — став хорошим майстром із ремонту. Захоплювався мотоциклами, був байкером-рокером. Недарма в сімейному «музеї» нині зберігаються його японський мотоцикл, байкерська шкіряна куртка (косуха), кепі, рукавички. Владислав захоплювався рок-музикою. У футбол грав. Собак любив, у нього завжди була вівчарка.
Та найголовнішою його чеснотою виявився характер: мужній Владислав Удалов був людиною дії, щирим патріотом України.
З початком великої війни росії проти України Владислав волонтерив у Християнській церкві, що містилася поруч із домом. Якось сказав батькові: «Я йду допомагати теробороні» (хоча з дитинства хворів на астму, в армію його не взяли). Легковиком вивозив поранених до Романівського мосту через річку Ірпінь, а назад віз вибухівку для ТрО. «Газеллю» вивозив трупи.
26 березня з ґанку Свято-Миколаївського храму на вул. Садовій рашистський кулеметник розстріляв машину з червоним хрестом, якою кермував Владислав. За експертизою — три кулі тільки в голові. Тіло чоловіка пролежало троє діб, затим місцеві жителі його прикопали. Через місяць було зроблено ексгумацію, Владислава забрали до білоцерківського моргу.
Поховали його 11 травня на ірпінському кладовищі біля дідуся з бабусею.
Сестра Тетяна поставила пам’ятник. На одному боці зображення — Владислав на мотоциклі, на другому — вантажівка.