Народився і зростав Дмитро Українець в Ірпені. У 1996 році закінчив 9 класів Ірпінської середньої школи № 2  та вступив до Бородянського професійно-технічного училища № 26. У 1999 році закінчив училище з відзнакою, здобув середню освіту і спеціальність «Водій транспортних засобів». Вступив до Київського автодорожнього інституту на заочне відділення. На четвертому курсі покинув інститут і пішов працювати.  

У мирний час працював на різних посадах і підприємствах: менеджером по збуту в ТОВ «РЕ-МЕС», автослюсарем у ТОВ «Укрростехно», слюсарем із ремонту агрегатів 5-го розряду в Державному підприємстві «Завод 410 ЦА». Але понад усе Дмитро любив автомобілі та працю водія. Здійснював технічне обслуговування автомобілів, фарбував їх і був хорошим водієм.

У 2013 році померла його молода дружина, залишилося двоє маленьких діток. Це була страшна трагедія для всієї родини.

У 2014 році мріяв вступити на службу до Національної гвардії України. Але за станом здоров’я медична комісія не дозволила.

24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Дмитро Українець без вагань став на захист рідного Ірпеня. З перших днів війни він знову був за кермом: розвозив волонтерську допомогу, допомагав мирним жителям евакуюватися з Ірпеня, загалом виконував завдання штабу ТрО. 

Часто їздив-волонтерив із Сергієм Малюком, із яким дружив із дитячого садочку, із Валентином Дідківським і Дмитром Решетовим. З території РСУ спостерігали за діями ворога і надавали координати артилерії ЗСУ.

Про першу трагедію — загибель побратима — мати Ліна Олександрівна Українець  дізналася від сина, який написав: «Мамо, Шрек — двохсотий». Це було 28 лютого. Юрій Калінін (позивний «Шрек») загинув на вулиці Северинівській (у районі перетину з 9-тою Лінією). Наступного дня, 1 березня, вони поховали друга. Юрій Калінін був головою Спілки ветеранів, учасником АТО, і Сергій Малюк теж був учасником АТО. Дмитро Українець під час бойових дій возив на Донбас допомогу, заїздив до Маріуполя.

З мамою Дмитро здебільшого спілкувався телефоном. Він знав, що родина нікуди з Ірпеня не їде. 

«4 березня мій син дзвонив нам, попереджав про прорив танків у районі Державної податкової академії. Кричав: “Мамо, бігом до підвалу, танки!” — згадує Ліна Олександрівна. — Увечері ще раз дзвонив зі словами: “Мамо, я сьогодні отримав перше бойове хрещення. А ще з побратимами змогли спіймати навідника, який давав координати для ворога, куди потім летіли ворожі ракети. Добраніч, мамо, будемо відпочивати”». 

Уранці 5 березня 2022 року був останній телефонний дзвінок: “Мам, плюс?”  “Плюс, синочку”. 

Дмитро Українець загинув 5 березня 2022 року на вулиці Давидчука в місті Ірпінь разом зі своїм товаришем, побратимом Сергієм Малюком від куль російських окупантів.

До 9 березня мати нічого не знала про сина. І хоч як дивно, аж із Німеччини прилетіла есемеска від подруги, яка написала, що Дмитро загинув. 

10 березня ввечері до хати прийшли невідомі хлопці й повідомили: «Ми прєдалі тєло вашого сина зємлє». Йшлося про братську могилу на вул. Давидчука біля автозупинки. У тій же могилі було поховано розстріляну в машині сім’ю з Луганська. 

Згодом, із розповідей жителів вулиці Давидчука стало відомо, що наші тероборонівці на машині виїхали на вулицю Давидчука, там пройшла колона кадирівців. 

Сергій Малюк вискочив з автівки, поцілив із гранатомета у бензовоз, той спалахнув.

Дмитро Українець тим часом розвертав авто. Піхота кадирівців відкрила шалений вогонь. Хлопці відчайдушно відбивалися до останнього. Спочатку були поранені, а потім вороги їх добили. 

Поховати рашисти не дозволяли. Так загиблі й лежали поряд з автомобілем аж до 8 березня. 

Після звільнення Київщини відбулась ексгумація тіл та перепоховання героїв на Алеї пам’яті захисників України в м. Ірпінь.

Без сина залишилися його мама Ліна Олександрівна, без чоловіка та батька — його дружина Наталія, старший син Олександр, доньки Варвара та Неллі.

«4 березня він умовив, щоб я забирала дітей і виїжджала. А сам поїхав на патрулювання. На той момент моя донька була в окупації в Бучі, я не могла їхати без неї. Але того дня сусіду вдалося її з подругою вивезти в Ірпінь. Ми вирішили їхати до Києва евакуаційним потягом. Діма не зміг вирватися, щоб попрощатися. Ми із сином написали йому записку… останню. У дорозі ми списувалися. У мене й досі є його останнє голосове повідомлення… Він не збирався помирати. Казав, що любить мене і чекав якнайшвидшої зустрічі… А потім зв’язок із ним обірвався. Я нічого не знала, поки мені 8 березня не повідомили, що він загинув. Відтоді свята 8 березня для мене не існує», — розповіла дружина загиблого Наталія. 

Дмитро Українець нагороджений посмертно медаллю «За оборону рідної держави», відзнакою «Орден добровольця».

Рішенням Ірпінської міської ради Дмитру Українцю присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ірпінь» (посмертно). 

31 березня 2023 року було встановлено меморіальну дошку на стіні Ірпінської загальноосвітньої школи № 2, у якій Дмитро колись навчався.