Вовк Микола Сергійович народився 18 грудня 1984 року і зростав у селищі Стара Синява, що на Хмельниччині.
Загинув офіцер ЗСУ Микола Сергійович Вовк у 37 років від смертельного поранення у селі Пришиб неподалік Бахмута Донецької області.
Освіта: закінчив загальноосвітню середню школу у Старій Синяві та Кам’янець-Подільський військово-інженерний інститут, випускні іспити в якому успішно склав у 2006 році. У цьому ж році відбувався відбір зі студентів-випускників інституту на службу до Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Із 20-ти випускників за результатами ретельного відбору до ГУР потрапили двоє, та один із них не пройшов медичну комісію, тому на службу був зарахований тільки Микола Вовк.
Він став учасником бойових дій на Сході країни, виконавцем спеціальних бойових завдань у районі проведення ООС (АТО).
Дружина Миколи Сергійовича Лілія ділиться спогадами:
«Мрія Миколи здійснилася. У 2006 році він переїхав до Києва й розпочав роботу у структурі, про яку, я впевнена, мріють наші військові. Окрім того, юнак із села опинився в столиці, отримав роботу, військову посаду, справжнє чоловіче спілкування — на таке стрімке кар’єрне зростання можна було довго сподіватися, а мій чоловік зміг утілити сподівання в реальність».
У родині Миколи було троє дітей, він — старший. Змалечку виховав у себе почуття відповідальності за свою сім’ю. Допомога рідним стала для нього обов’язком. Власну ж родину із Лілією вирішили створити в 2009 році. Познайомилися вони в місті Хмельницькому, тому це місто для них є близьким, рідним, овіяним теплими спогадами.
Разом перебралися до Києва, працювали. Одного разу друзі запросили їх у гості до Ірпеня. Подружжя відвідало це місто парків і твердо вирішили поселитися в ньому. Із 2013 року вони мешкають в Ірпені. Родина зросла — народилося двоє синів і донечка — такий самий склад родини, як був у самого Миколи Сергійовича. «Зараз мої сини Ігор та Іван — мої перші друзі, помічники, порадники. Вони дбають про мене і свою сестричку Анну, як повчав їх дбати про родину їхній татусь, — розповідає Лілія і додає: — Був період у житті мого чоловіка, коли він звільнився зі служби за станом здоров’я. Та сидіти без діла йому не було властиво, тому створив охоронну службу і працював у цій сфері до 2021 року».
У 2021 році Микола Сергійович повернувся на службу до ГУР, із завзяттям продовжив роботу в управлінні: відрядження, полігони, тренування захопили його, більшість часу він проводив на роботі.
24 лютого 2022 року рано-вранці він зателефонував дружині й повідомив, що почалася війна і що їй і дітям краще перебувати вдома.
«В Ірпені ставало дедалі гучніше й гучніше, — продовжує Лілія. — Чоловік не телефонував. Тому я взяла відповідальність на себе і 25 лютого ми з дітьми виїхали на Хмельниччну. Переконуюся вкотре, що моє рішення було правильним. Чіткій логіці і впевненості в діях я навчалась у свого чоловіка. У перші дні війни ми з ним спілкувалися не часто. Він переважно був «у зоні недосяжності», я хвилювалися, звичайно, щохвилини чекала на дзвінок від нього.
Та в березні наш татусь усе ж опинився в місті Хмельницький — його привезли до шпиталю. У Мощуні, де йшли запеклі бої за Київ, він отримав кульове поранення в руку».

З історії військового підрозділу, до якого входив офіцер ГУР Микола Вовк:
«Із початком повномасштабного вторгнення згуртувався підрозділ військових-гурівців. Працювали воїни в Гостомелі, Ірпені, Мощуні. Входив цей підрозділ до батальйону спеціального призначення ГУР МО України й отримав назву “Шаман”. (За позивним офіцера, який його очолював.)
У лютому 2022 року саме цей батальйон «зустрічав» російських спецпризначенців на аеродромі “Антонов” у Гостомелі, здійснив успішні диверсійні операції в Ірпені, евакуював цивільних із Бучі.
5 березня батальйон брав участь у боях за Мощун. Бійці батальйону “Шаман” були в авангарді 72-ї бригали. Батальйон завадив російським загарбникам форсувати річку Ірпінь, що відкрило б можливість удару по Києву.
Микола Вовк входив до підрозділу командира з позивним “Філософ”, сам був командиром підрозбілу.
У квітні місяці 2022 року підполковник Микола Вовк після лікування у шпиталі міста Хмельницький повертається до Києва на посаду інструктора.
У травні родина отримує від нього дзвінки із запорізького напрямку. Реабілітацію після поранення проходив через онлайн застосунок. Потім був Донецький напрямок — село Пришиб.
5 червня 2022 року офіцер ЗСУ Микола Вовк отримав поранення, несумісне з життям, у селі Пришиб що біля Бахмута Донецької області».
Подробицями трагедії ділиться Лілія Вовк: «Про вчинки свого чоловіка як військового я дізналася з розповідей його побратимів. Ми з дітьми дивувалися тому, що так мало про нього знали. Побратими Миколи розповіли: “Він не знав страху, ним рухало почуття честі. Він говорив: «Я готовий, не розумію, чому однолітки ховаються?» Любив усамітнюватися, мовчав, багато думав”. Звичка ретельно планувати операції, продумуючи їх до дрібниць, з’явилася в підполковника Миколи Вовка з часів Афганістану, куди він був направлений у складі спецгрупи у вересні 2021 року. Це була так звана Кабульська операція з евакуації ста українців та афганців, які опинилися в зоні ризику. Та операція з евакуації цивільних громадян, студентів, жінок, дітей була здійснена українськими розвідниками і мала зайняти кілька годин, а тривала три доби. Виліт українського екіпажу в цю гарячу точку повторився 19 вересня. Загалом Україна евакуювала 700 осіб, зокрема журналістів відомих міжнародних ЗМІ, порятунок яких їхні власні країни здійснити не змогли через різні політичні та воєнні обставини».
Завдання Микола Сергійович обирав найскладніші. Так було і в червні 2022 року.
Підполковник Вовк очолив групу, до складу якої увійшли Олексій Головань, Масі Наєм, Олександр Іванов. Виїзд був на перевірену територію до зазначеного будинку з метою подальшого ведення спостереження за ворогом. Біля в’їзду на подвір’я броньована машина розвідників наїхала переднім лівим колесом на міну. За кермом був Микола Вовк. Він загинув… Інші члени групи отримали тяжкі поранення і донині перебувають під наглядом лікарів.
Вовк Микола Сергійович похований у місті Хмельницький на Алеї слави.
Нагороджений:
нагрудним знаком Міністерства оборони України «За військову доблесть»;
заохочувальною відзнакою Міністерства оборони України — медаллю «10 років сумлінної служби»;
медаллю Міністерства оборони України «За особисті досягнення» ІІ ступеня;
заохочувальною відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя»;
відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України «15 років воєнній розвідці України»;
відзнакою Головного управління розвідки при Міністерстві оборони України «За мужність під час виконання спецзавдань»;
відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України «За відданість воєнній розвідці» ІІ ступеня;
відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України — медаллю «За бойові заслуги».
Наказом начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 7 червня 2022 року підполковнику Миколі Вовку присвоєно звання «полковник» (посмертно).