Народився 3 січня 1976 року в Києві.
45-річний Віктор Войтенко загинув 4 серпня 2022 року в селі Гусарівка Балаклійського району Харківської області поблизу міста Ізюм.
Освіта: закінчив середню школу №172 (Київ), потім ПТУ взуттєвого об’єднання «Київ».
До одруження жив у столиці. Затим зустрів свою долю, створив сім’ю та переїхав із дружиною Наталею до Ірпеня. У пари народилося двоє синів: у 2000 році — Гліб, через чотири роки — Михайло.
Упродовж 15-ти років пропрацював будівельником, а згодом — водієм у КП УЗН («Зеленбуд»).
Віктор Петрович був чудовим сином, чоловіком і батьком, добрим, роботящим, мав золоті руки — все вмів полагодити, багато що й виготовити власноруч. Своїм батькам допомагав зводити будинок. До нього часто зверталися як до досвідченого майстра — за допомогою, порадою — нікому не відмовляв.
Коли розпочалася повномасштабна війна росії проти України, родина жила в Ірпені, а старший син служив у військовій частині в Києві. Того фатального дня — 24 лютого 2022 року, Віктор Войтенко, як завжди, рано-вранці поїхав на роботу, та страшна звістка застала його в дорозі. Він прибув на роботу, привітався з колегами і відправився у військкомат Шевченківського району Києва, за місцем своєї реєстрації. Як військовий служив спочатку в районному військкоматі у складі підрозділу роти охорони, а згодом — в обласному, де залучався до патрулювання та охорони порядку в деокупованих селищах Мощун, Горенка, Гостомель, а також містах Бучі та Ірпінь.
У червні 2022-го був переведений у 518-й батальйон Сил спеціальних операцій (ССО), куди він зі своїм підрозділом виїхав до Житомира, а через три дні — на лінію розмежування фронту на Миколаївське, Херсонське, Запорізьке та Харківське направлення.
Загинув Віктор Петрович Войтенко 4 серпня 2022 року разом зі своїм побратимом на спостережному пункті в селі Гусарівка Балаклійського району Харківської області поблизу міста Ізюм. Близько 17-ї вечора їх мали змінити на позиції. Та за п’ять хвилин до цього розпочався мінометний обстріл. На жаль, міна потрапила в насип і всі її уламки полетіли в бліндаж, де переховувалися чоловіки. Шансів вижити в них не було. Йому назавжди буде 46…
Похований на Алеї пам’яті захисників України в місті Ірпінь.
Віктор Войтенко нагороджений Орденом імені Богдана Хмельницького за мужність ІІІ ступеня (посмертно). У вересні 2023-го, через рік після загибелі, його родина отримала нагороду.
Рішенням Ірпінської міської ради Віктору Войтенко присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ірпінь» (посмертно).
Старший син, відслуживши три роки, як член сім’ї загиблого звільнився з лав ЗСУ. Вступив до вишу, де продовжує навчання. Дружина Віктора Петровича розповіла, що перед відправленням на фронт чоловік мав розмову зі своїм старшим сином. Про що саме — той докладно не розповідав, лише повідав про прохання батька до нього: стати опорою для своєї сім’ї, отримати вищу освіту та знайти своє місце в житті. Цього ж він хотів і для молодшого сина.
«Узагалі, мій чоловік був стриманим та виваженим, та під час останніх наших побачень ми багато про що розмовляли, ніби він відчував щось і хотів виговоритися. А я просто його слухала — пригадує пані Наталія. — Нестерпно боляче усвідомлювати, що більше ніколи не почую голос свого коханого».
Уся родина у скорботі за загиблим і свято береже пам’ять та спогади про чудового сина, чоловіка, батька, життя якого обірвала безжальна війна…