Сергій Ященко героїчно загинув 18 червня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине, Пологівського району, Запорізької області.

Ольга Ященко про Сергія Анатолійовича розповідає: «Сергій народився в селі Гаврилівка. Він ріс звичайним сільським хлопцем, змалку звик до праці, відповідальності та поваги до людей. Уже в юності в ньому проявлялися риси характеру, які згодом визначили його життєвий шлях: чесність, прямота, доброта та загострене почуття справедливості. Сергій був людиною, яка не могла залишатися байдужою до чужого болю. Він завжди намагався допомогти — словом чи ділом, навіть якщо це було на шкоду собі. У ньому поєднувалися внутрішня сила і щирість, що робило його особливим. Найбільшою цінністю для Сергія була сім’я. Він мріяв бачити, як росте його син, як він робить перші кроки у дорослому житті, як стає сильною і гідною людиною. Також він завжди підтримував матір і намагався бути для неї надійною опорою.

Мати згадує про нього з невимовним болем і любов’ю: «Сергій завжди був моєю підтримкою. Він ніколи не відмовляв у допомозі, завжди знаходив час для мене, навіть коли сам був втомлений. Для мене він був не просто сином — він був моєю гордістю і моїм серцем. Я й досі не вірю, що його немає поруч…»

Син Артем говорить про батька: «Мій тато був найкращим. Він навчив мене бути чесним і не боятися труднощів. Я завжди хотів бути схожим на нього. Для мене він — герой, і я пишаюся ним кожного дня, навіть коли його вже немає поруч».

Брат Сергія згадує: «Для мене Сергій був не просто братом — він був опорою і прикладом. Він завжди стояв за правду і ніколи не відступав від своїх принципів. У найважчі моменти я знав, що можу на нього покластися. Його втрата — це рана, яка не загоїться ніколи».

У 2015 році, коли країна потребувала захисту, Сергій без вагань став до лав захисників в АТО. Це було свідоме рішення людини, яка не могла стояти осторонь. Він розумів, що захищає не лише землю, а й майбутнє своєї родини та всіх українців.

З початком повномасштабного вторгнення Сергій знову взяв до рук зброю. Попри небезпеку, він залишався вірним своїм переконанням і обов’язку перед Батьківщиною. Його мужність була тихою, без зайвих слів — але справжньою. Друзі та побратими згадують його як людину, яка завжди тримала слово. Він умів підбадьорити у важку хвилину, підтримати жартом або просто присутністю. 

В Сергія був домашній улюбленець – пес Рекс. Після загибелі господаря Рекс довго на нього чекав, а не дочекавшись, просто пішов з дому…

Сергій залишив по собі не лише спогади. Він залишив слід у серцях людей, які його знали, у любові родини та в характері свого сина. Його життя стало прикладом того, як можна жити чесно, гідно і з відкритим серцем.

Світла і вічна пам’ять Сергію. Його шлях — це шлях людини, яка не зрадила ні себе, ні свій народ», – закінчує розповідь Ольга.