Дружина Ігоря Геннадійовича, Єфремова Оксана Володимирівна, розповідає про свого чоловіка: «Ігор народився 21 квітня 1986 року в місті Сокологірськ (раніше Первомайськ) Луганської області. Закінчив Лисичанський педагогічний коледж, 10 років працював учителем. Дітей обожнював: ходив з ними в походи, у власному дворі навіть облаштував для них майданчик для заняття спортом. Ігор завжди допомагав людям, займався з молоддю, умів знайти вихід з найскладніших ситуацій.

Ми познайомилися в управлінні патрульної поліціїв Луганській області, коли Ігор вирішив докорінно змінити професію, і прийшов до нас працювати. Щира дружба переросла в кохання, і 19 вересня 2019 року ми одружилися, народився син Степан. Мій чоловік виявився чудовим батьком. Склалися свої сімейні традиції.

Все змінив лютий 2022 року… 

Коли в 2022-му почалося повномасштабне вторгнення росіян в Україну, Ігор вирішив вступити до спеціального загону патрульної поліції. А наступного року долучився до Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Служив командиром 3-ї роти 2-го полку управління поліції особливого призначення штурмового полку «Цунамі».

Нас із Степаном чоловік евакуював до Естонії, залишатися в нашому місті було вкрай небезпечно. Сам же волонтерив, займався патрулюванням. 

Адже Ігор працював на Сході в складі «Хижака» від патрульної поліції, він познайомився з волонтерами, які  запропонували допомогу на його підрозділ. Він тоді відповів, що в них немає великої потреби у будь-чому, але в «сірій зоні» залишилися діти. Це була зима, і він запропонував привітати дітей луганщини і донеччини з різдвяними святами. Його почули, й надали можливість розвозити подарунки. Це стало початком доброї традиції і зараз волонтери продовжують цю місію, і під час кожного заходу згадують Геннадіча, людину, яка любила дітей луганщини і боролася за них.

Останнє наше спілкування було телефоном, Ігор подзвонив у справах вдень, запитав, як ми. Домовилися ввечері знову здзвонитися. Це була наша традиція – щовечора спілкуватися. Але цей дзвінок був останнім…

Сину на той момент виповнилося 3,5 роки. Степан часто питає про тата, йому його дуже не вистачає. Я розповідаю, розказую, як вони схожі, ставлю тата в приклад у різних життєвих ситуаціях…» 

Ігор Єфремов загинув 4 травня 2025 року в місті Слов’янськ Донецької області. Коли він їхав на бойове завдання, ворожий дрон влучив у його автівку.

Єфремову Ігорю Геннадійовичу присвоєно звання майора поліції (посмертно).

Майора поліції Ігоря Єфремова за службу відзначили почесними нагрудними знаками Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий Хрест», «Комбатантський Хрест» і «Срібний Хрест», знаком пошани «Захисник Луганщини», пам’ятною відзнакою ГУР МО – медаллю «30 років воєнній розвідці України», медаллю «Незламним Героям Російсько-Української війни». 

Поховали захисника в місті Ірпінь на Київщині.