Артем Знак загинув 18 червня 2022 року під час виконання обов’язків військової служби в місті Київ.

Народився і виріс у м. Києві, у родині кадрових військовослужбовців. Упродовж дитинства проніс захоплення до авіації. Особливо любив малювати літаки.

У 2000 році закінчив ЗОШ № 156 м. Києва та продовжив навчання на кафедрі «Програмування» Технікуму інформаційних систем і технологій Київського національного економічного університету, який закінчив із відзнакою у 2004 році.

Пізніше продовжив навчання в Київському політехнічному інституті за спеціальністю «Системи керування літальними апаратами і комплексами», де отримав диплом магістра.

Паралельно з цим навчався в Міжнародному університеті фінансів (отримав диплом спеціаліста) та закінчував кафедру військової підготовки Київського національного економічного університету (отримав військове звання молодшого лейтенанта запасу).

У юності активно займався спортом, зокрема акробатикою (КМС з акробатики) та велоспортом (самостійно сконструював велосипед, на якому проїхав марафон від м. Києва до м. Кам’янець-Подільський). У більш дорослому віці захоплювався рибальством та мотоспортом. 

До призову на військову службу працював у сфері тендерних закупівель будівельних матеріалів. 

«Артем був надзвичайно доброю і чуйною людиною, завжди відгукувався на прохання про допомогу, не проходив повз чуже горе, дуже любив тварин. Мріяв збудувати великий будинок для всієї родини і поряд закласти фруктовий сад», — розповідає дружина — Наталія Знак.

Якраз саме завдяки любові до тварин Артем і познайомився зі своєю майбутньою обраницею Наталією, з якою у 2011 році створив сім’ю. У 2012 році родина оселилася в місті Ірпені. Згодом у пари народилося двоє донечок — Валерія та Ангеліна, які стали для татуся центром Всесвіту. Разом із донечками Артем проводив майже весь свій вільний час, поза службою в ЗСУ, саме їм передавав усі свої знання, уміння та навички. Саме їм прищепив любов до навколишнього світу та рідної землі, яку боронив від ворога.

Службу у лавах ЗСУ розпочав у червні 2016 року в складі 1-ї окремої танкової бригади на посаді командира радіорелейного взводу центру зв’язку командного пункту польового вузла зв’язку (В1688). Учасник бойових дій. Брав безпосередню участь в АТО (на території Донецької та Луганської областей).

На початку повномасштабного вторгнення брав участь у бойових діях на території Київської область (Буча, Ірпінь, Гостомель, Київ). Нагороджений медалями: за участь в Антитерористичній операції, учасник АТО та Ветеран війни. Військове звання — капітан. Остання займана посада: начальник відділення офіцерів запасу і кадрів Святошинського районного у м. Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки. 

Артем Знак загинув під час виконання обов’язків військової служби у м. Києві. Похований на Алеї пам’яті захисників України у м. Ірпінь.

Артем до останнього подиху був вірний військовій присязі, захищав суверенітет і територіальну цілісність України. 

«Ти був справжнім другом… Надійним, добрим, безкорисним… Спочивай із миром», — не хоче вірити в те, що сталося, друг Артема Олег Власенко.

Богдан Балітський із глибоким сумом згадує свого загиблого соратника і однодумця. «Друже, вітаю… Прийшло сповіщення, що “Артем Знак святкує сьогодні день народження…”

Не так я собі уявляв привітання друга, але…

Я пишаюсь, що був знайомий із тобою, твоїм життям, знав тебе, і те, тих, що і кого ти так любив…

Минуло стільки часу, і я щасливий, що пам’ятаю тебе не тільки з якихось одноразових «сповіщень» у фейсбуці…

Ти майже щоразу намагався поєднати приємне з корисним…

На всіх фото, що в мене залишились, — ти з усмішкою…

Як у свій вихідний, так і різкий виїзд на КВХ після служби, щоб половити судака… і ми ловили, усміхались, сміялись і ловили…

А потім поверталися щасливі додому з купою історій, навіть якщо риби ми не бачили..

Я не думав, що приїхавши в Ірпінь, я купуватиму квіти для чоловіка, захисника, а потім шукатиму тебе близько 30 хвилин, щоб знайти серед тисяч.

Знайшовши, стояв і плакав…

Раніше достатньо було одного дзвінка, тоді — 30 хвилин, щоб знайти, дивитись і не вірити…

Честь».

А дружина додає: «Нам так не вистачає твого оптимізму і твоєї усмішки…»